Правда, це не був комплект з усіх десяти пальців, однак можна було припускати, що відбитки зроблені пальцями обох рук. Для ідентифікації цього вистачало.
Поважний, мов павич, старший сержант Лемський доповів про виконання наказу й поклав на стіл Слівінської свою здобич.
Барбара звеліла негайно зробити знімки відбитків і того самого дня відправила листа до столиці, в якому просила Головне управління міліції дізнатись, чи ці відбитки пальців фігурують у центральному архіві. Так само просила звернутись до відповідних радянських установ із запитаннями: чи в списках німецьких військовополонених є прізвище Владислава Червономєйського? Якщо є, то коли цей полонений був звільнений і чи відбитки пальців ідентичні з цими.
Комендатура забєговської міліції просила також своє вище керівництво роздобути інформацію про репатріанта, який 1968 року продав своє господарство під Ліоном і повернувся до Польщі.
Тепер Слівінській лишалося тільки чекати відповіді.
А тим часом в Забєгові панував цілковитий спокій. Життя малого міста плинуло звичним річищем. «Абетковий убивця» не нагадував про себе. Ті, прізвища котрих розпочиналися на літеру «Е», дещо заспокоїлись, до чого, зрештою, чимало зусиль доклала міліція. Вона оточила тих громадян постійною опікою. Дантист Емільянович, який після вбивства Адама Делькота втік із Забєгова, наважився повернутись до своєї вельми прибуткової приватної практики.
Тільки майор Станіслав Зайончковський не приховував песимізму. На кожній нараді застерігав підлеглих і закликав до максимальної оперативності та обережності. Не погодився він зняти оборону від людей, яким імовірно загрожувала смертельна небезпека. Хоча на цьому не раз наполягав капітан Полєщук, якому бракувало працівників для інших справ.
— Пильнуйте, пильнуйте! — торочив досвідчений майор, — це ще не закінчилось. Поки вбивця не опиниться за ґратами, мусимо бути на сторожі вдень і вночі.
12.
Стоматологічна пригода
Казімежа Емільяновича справедливо вважали за найкращого дантиста в цілому місті. Кажуть, ніби люди до нього приїздили аж з Катовіць.
Разом зі збільшенням клієнтури зростали й заробітки Емільяновича. Кілька років тому він купив місце майже в центрі Забєгова й збудував собі розкішну віллу. Дім зводився з урахуванням професії власника. На першому поверсі була приймальня з окремим входом і великий кабінет, оснащений за останнім словом стоматологічної техніки. Біля нього стояло стоматологічне крісло — лікар під час роботи мав чудове денне освітлення, що в його роботі відігравало неабияку роль.
Нещодавно, вклавши в це багато часу й праці, дантист отримав ступінь доктора. Біля вхідних дверей вілли на превелику честь її власника з’явилась чорна мармурова табличка із золотими літерами:
Д-р Казімеж Емільянович
стоматолог
Тепер кожен пацієнт знав, що віднині до зубодера слід звертатись з шанобою — «пане докторе». Число бажаючих удатись по допомогу до дантиста чимраз зростало. Щоб потрапити на прийом до пана доктора, потрібна була протекція, бо без неї доводилося записуватись за кілька тижнів наперед.
Одного разу, коли приймальня тріщала від пацієнтів, що терпляче дожидалися своєї черги, а в стоматологічному кріслі сиділа дружина одного з батьків міста, раптом пролунав пістолетний постріл і посипалось скло. Доктор Емільянович зреагував блискавично. Ще не встигли скалки широченної шиби впасти додолу, як він сам розпластався на підлозі, за масивним кріслом. Пролунав другий постріл — і вдрузки розлетілася друга шиба.
Міліціонер, який у приймальні охороняв Емільяновича, вискочив з пістолетом в руці на вулицю, але нікого там не побачив. Озирався праворуч, ліворуч, та вулиця була безлюдна. Очевидно, стріляли з подвір’я навпроти. Це була ще не забудована ділянка, обнесена високою сіткою. В глибині росло кілька великих дерев і кущів.
У такій ситуації міліціонерові не залишалося нічого іншого, як повідомити комендатуру, розташовану за рогом. Тим-то за п’ять хвилин на місце пригоди прибув майор Зайончковський разом із групою підлеглих.
Пацієнти були збуджені і перестрашені. Сам стоматолог і далі лежав за стоматологічним кріслом. З великими труднощами міліції пощастило переконати його піднятися, бо небезпека давно минула.