— Зніміть черевичок. Навпроти мешкає швець, ремонтує взуття всій нашій комендатурі. Дешево і якісно. Збігаю до нього, й за кілька хвилин не буде жодного клопоту! — Схопивши черевичок, Зося вибігла.
Слівінська дошкутильгала в однім черевичку до стільця і сіла.
— Дайте мені квитанцію з камери схову, — запропонував Полєщук, — поїду по валізку.
Заходячи до свого кабінету, майор подумав: «Усіх уже встигла причарувати. Але зі мною, дівчинко, тобі доведеться важче!»
Він згадав про каву, та кави не було, бо Зося побігла до шевця. Майор підійшов до вікна. На тому боці вулиці була невеличка майстерня старого шевця Юзефа Кунерта, що кілька років тому приїхав звідкись до Забєгова. Двері майстерні лишились відчинені, й майор добре бачив Зосю. Дівчина сиділа на маленькому ослінчику, а навпроти неї старий сивий чоловік, тримаючи в правій руці черевичок, прибивав одламаний підбор.
— Навіть телефон не перемкнула, — розізлився Зайончковський. — 3 цієї дівчини ніколи не буде пуття.
У цей час озвався телефон. Майор потягсь до слухавки.
— Майоре, — почувся голос Слівінської, — телефонують із «Селянської взаємодопомоги». Переключити?
— Так.
Сидячи у своєму кабінеті, Зайончковський чув, як повернувся з валізкою капітан. Дещо пізніше прийшла Зося з полагодженим черевичком. Згодом взялися шукати цвяхи. За хвилю слух майора вловив стукіт молотка. Працювали з таким завзяттям, що згайнували, либонь, з пів-ящика цвяхів.
Мабуть, операцією керував капітан, бо голос його долинав аж до начальника. При цьому там без упину сміялися.
А тим часом до приймальні, де сиділа Слівінська, по черзі заходили й рекомендувалися службовці комендатури. Прийшли навіть обидві жінки, яких терпів у себе «Старий». Невеличка кімнатка секретарки перетворилася на салон.
«Як вийду, як займу це товариство, то більше ніколи не зберуться докупи!» — подумки нахвалявся майор, але так і не підвівся з-за столу.
Згодом виникла невеличка сварка, хто занесе нагору валізку пані лейтенанта, потім раптом усе затихло. Співробітники повернулися до своїх справ.
Лише про каву для начальника ніхто не подумав. Навіть панна Зося забула про свій обов’язок.
3.
Кетяг злочинів
Коли наступного дня майор увійшов до комендатури, панна Зося й лейтенант Слівінська були заглиблені у розмову. Начальник не підслуховував, але, сходячи нагору, чув, що дівчата звертаються одна до одної по імені й, звичайно, балакають про моди.
При появі начальника Слівінська піднялась і відрапортувала, як того вимагав статут. Це трохи піддобрило Зайончковського.
— Надалі цього не потрібно, — махнув він рукою. — Такого суворого регламенту, як у Ченстохові, ми не дотримуємо.
— Громадянине майор, ви не роздумали з тією справою? — спитала занепокоєно дівчина.
— Не бійтеся.
— Півночі не спала.
— Ще проклинатимете ту хвилину, коли вперше взялися за це.
— Не вірю, що все аж так погано.
— Ну, ну, не треба бути такою самовпевненою. Зараз отримаєте матеріали. Можете працювати в кабінеті мого заступника, він зараз хворіє. Почніть з докладного вивчення документації. Не поспішайте. Коли познайомитеся з усіма подробицями, поговоримо, що робити далі.
— Так точно!
Справа складалася з чотирьох грубезних томів. Кожен був перев’язаний мотузкою. Влаштувавшись у запропонованому кабінеті, Слівінська порозв’язувала томи. На кожному був зроблений крупним, дещо нахиленим почерком напис: «Справа про вбивство...» (далі — прізвище та ім’я), а нижче — дата. Найдавніший том складався з документів, які стосувались Вінцентія Адам’яка. Було зазначено число: 25 червня 1975 року.
Пані лейтенант заходилася вивчати справу. На початку, як звичайно, була коротка анотація, складена черговим.
Під час чергування старшого сержанта Яна Лісовського о дванадцятій годині тридцять хвилин до комендатури з’явилося двоє хлопців: Януш Малага та Ян Гавінський. Вони повідомили, що, ловлячи рибу на березі річки Стружанки, помітили людину в кущах. Людина не ворушилася. Коли підійшли ближче, то побачили калюжу крові. Перелякані прибігли в комендатуру. Висланий на місце патруль виявив у кущах молодого чоловіка, вбитого гострим предметом. Без особливих труднощів міліціонери встановили особу потерпілого. Ним був відомий забєговський бешкетник Вінцентій Адам’як, який часто конфліктував із законом. Тотожність підтвердила й мати вбитого Адам’яка, яку привезли на місце злочину.
Крім цього, у справі були протокол слідчого відділу й фотографії: кущі, з яких виглядали ноги догори п’ятами. Зроблені з ближчої відстані знімки дозволяли помітити, що сорочка з лівого боку, на рівні серця, закривавлена і розірвана. Виразно видніла й не дуже велика рана. На інших фотографіях було обличчя потерпілого, відбитки його пальців.