— Тільки без «панів F», — застеріг капітан Полєщук. — Не викликайте в місті ще більшої паніки. Ми й так зашиваємося.
— Отже, лейтенанте Стефанський, від завтрашнього дня займаєтесь розслідуванням у справі Емільяновича, — підсумував начальник.
— А Бася?
— Лейтенант Слівінська від’їздить на кілька днів у відрядження до Вроцлава.
— Я? — здивувалася Барбара.
— Так, ви, лейтенанте. Кілька хвилин тому надійшла відповідь із Варшави. Знайдено відбитки з «подвійною петлею».
13.
Відбиток з подвійною петлею
Це було так давно. Ту жахливу історію пам’ятають хіба що найстаріші мешканці Вроцлава — перші поселенці напіввимерлого і спаленого міста. Це був злочин, якого до кінця так і не пощастило розкрити, а його головний призвідник уникнув справедливої кари.
В одному з найкращих районів Вроцлава, на Затишші, де перед війною мешкали багаті комерсанти, стояв чудовий палацик — у ньому жив лікар Генрик Ротвальд, всесвітньовідомий фахівець у галузі серцевих недуг. Його запрошували на консиліуми до коронованих осіб і президентів цілої Європи, а також до мультимільйонерів по той бік Атлантики. Подейкували, ніби він бував навіть у Гітлера.
Говорили, що лікар був єврей. Однак ніколи — ні перед війною, ні під час війни — ніхто його не чіпав. Навпаки, під його віллою часто зупинялися чорні лімузини високих німецьких чинів. А людьми ходили легенди про казкові багатства кардіолога.
Війна обминула дім Ротвальдів — навіть не всі шиби вилетіли з вікон. Після визволення Вроцлава лікар не виїхав разом з іншими німцями на захід. Його дружина Емма, також лікарка, народилася в тих краях і трохи володіла польською мовою. Їм дозволили клопотатись про одержання польського громадянства. Ротвальд повернувся до своєї практики. Його було призначено ординатором міської лікарні, та приймав він і вдома.
Обоє лікарів були вже людьми похилого віку: йому — біля сімдесяти, дружина молодша від чоловіка на п’ять років. Домашньої прислуги подружжя не мало. В той час у Вроцлаві з цим було ще важче, ніж тепер. Тільки студент Інституту фізичного виховання Збігнєв Кварцер, який винаймав кімнатку в сусідній віллі, щодня грів котел центрального опалення, виносив сміття, а іноді на прохання пані Емми робив у центрі міста деякі покупки. Обидві сторони були задоволені: подружжя лікарів мало сумлінного помічника, студент завдяки отримуваній винагороді міг спокійно вчитися, час од часу дозволяючи собі навіть пляшку доброго вина, великим аматором і непоганим знавцем якого був.
Одного лютневого ранку Збігнєв Кварцер, як завжди, біля сьомої години прийшов до вілли Ротвальдів. Його здивувало, що перед головним і бічним входом, який вів до підвалу (там був котел центрального опалення й невеликий запас коксу), горить світло. Однак і ті й ті двері були замкнені. Студент марно натискав кнопку дзвінка, зсередини не почулось ані найменшого шуму. Заглянувши у вікно, Кварцер побачив, що в домі теж горять лампи. Він згадав, що вночі чув якісь крики, тоді не звернув на них уваги, однак зараз, припускаючи найгірше, побіг до міліції.
Тоді, 1946 року, дільничних комендатур міліції ще не було, а лише комісаріати.
В комісаріаті черговий лейтенант уважно вислухав студента.
— Зараз, Кварцер, перевіримо, — сказав молодий лейтенант. — Ну а якщо ви це вигадали, гірко пошкодуєте...
Ошелешеного Збігнєва Кварцера він про всяк випадок наказав посадити до арештантської й послав до Ротвальда двох людей. Міліціонери довго домагалися до вілли, проте також марно. Один з них повернувсь до комісаріату й доповів черговому.
Вчинок молодого офіцера можна було пояснити. Всього рік тому він брав участь у боях за Поморський Вал, пізніше штурмував Берлін. За відвагу отримав два хрести... і важке поранення в голову. До міліції прийшов просто з армії. В спаленому Вроцлаві життя було далеке від ідилії, і тому розпорядження лейтенанта «ліпше про всяк випадок замкнути невинного, аніж відпустити злочинця», мало своє підґрунтя.
Почувши рапорт міліціонера, черговий офіцер занепокоївся не на жарт. Ротвальдів знали в цілому місті, ширилися й чутки про їхні казкові багатства. Лейтенант вирішив повідомити міську комендатуру.
А там працювали досвідчені фахівці. Тривожним повідомленням вони не злегковажили, й незабаром на Затишшя було вислано слідчу групу. Вона уважно оглянула подвір’я та замки в дверях і дійшла висновку, що відчинити їх одмичкою чи зламати неможливо. Вікна першого поверху були заґратовані, а на другому — ні. В сусідів, де мешкав Кварцер, позичили драбину, і, вийнявши шибу, один з міліціонерів проник досередини, а потім відімкнув двері підвалу. Так працівники слідчої групи зайшли до будинку.