Усім нападом нібито керував Тополевський. Ввечері він зателефонував до лікаря, благав урятувати дружину, в якої стався серцевий напад. Обіцяв заїхати по лікаря своєю машиною. Коли Ротвальд, нічого не підозрюючи, відчинив двері, до вілли вдерлось троє бандитів.
Пов’язавши стареньких господарів, вони кинули їх на ліжка в спальні й заходилися шукати скарб. У вогнетривкому сейфі, який відімкнули ключами, знайденими в кишені Ротвальда, виявилися наукові праці й невелика сума грошей. Цього бандитам здалося замало.
Ротвальдів катували, аж поки вони самі все розповіли. На даху, в димарі, була хитромудра схованка, там бандити знайшли одну скриньку з коштовностями, зливками золота, золотими монетами, а також чималою сумою грошей у закордонній валюті. Другу скриньку побачили на стелажах з книжками. Там виявилось понад два мільйони злотих.
Бандити домовилися зустрітись після цього в Зельоній Гурі, звідти нелегально перебратись до Чехословаччини, потім до Відня, а згодом — далі, до Франції. Аж там повинні були остаточно поділити здобич на три рівні частини. Однак раптове зникнення двох працівників будівельного підприємства могло привернути увагу міліції, тож ті двоє відпросилися на кілька днів у відпустку, нібито щоб відвідати родичів у глибинних районах Польщі.
Перед тим, як залишити перевернутий догори дном будинок Ротвальдів, Тополевський дав обом спільникам по мільйону злотих та трохи коштовностей, щоб «могли забезпечити сім’ї, поки пощастить дістатись на Захід». Саме ті гроші та коштовності міліція й знайшла в затриманих.
Коли вже лаштувалися втікати з вілли Ротвальдів, ватажок банди сказав:
— Лишати живими старих смердюхів не можна. Ще впізнають котрогось із вас. Хто їх прикінчить?
Жоден з двох спільників не відваживсь на таке. Тоді Тополевський засміявся, пішов до кабінету, зняв зі стіни кимось колись подарований господареві стилет, повернувся до спальні й двома ударами позбавив життя обох старих лікарів.
Коли прокурор, допитуючи Ковалевського та Бунерла, показав їм одержаний міліцією анонімний лист, ті одностайно заявили, що лише одна людина могла написати його: Станіслав Тополевський. Тільки він знав подробиці, описані в листі. Для прокурора та слідчих це також було цілком очевидним. Щоб самому заволодіти цінною здобиччю і благополучно втекти, ватажок банди виказав своїх спільників.
Судячи з допиту, Ковалевському та Бунерлові дісталась лише невеличка частка тієї здобичі. Решту заховав іхній ватажок. Самі вже чудові діаманти, завбільшки як горошина, коштували вдесятеро дорожче, ніж тих два мільйони злотих і жменька персників та браслетів, які не являли собою особливої цінності. Тополевський, видно, добре розумівся на коштовностях.
Зрозуміло, що в Зельоній Гурі ніхто й не чув про Станіслава Тополевського. Та й чи було це його справжнє Ім’я? Під цим ім’ям його знали на «Шабер-плаці», саме так він назвався й майбутнім компаньйонам. Проте, жоден з них не відав, де мешкає той чоловік. Виявилось, він ніде не був прописаний.
Розшуки Станіслава Тополевського нічого не дали, слідство було припинено. А ті двоє постали перед воєводським судом у Вроцлаві. Після триденного процесу, за яким стежило все місто, Влодзімєжу Ковалевському та Юзефу Бунерлові було винесено смертний вирок.
Бандитів захищали четверо адвокатів. Зрозуміло, адвокати були призначені судом, бо ніхто не хотів добровільно займатися такою брудною справою. Після оголошення вироку вони подали апеляцію до Верховного Суду.
Верховний Суд погодився з аргументами захисту, що вбивство здійснив третій злочинець — так і не впійманий Станіслав Тополевський (на стилеті знайдено відбитки пальців з «подвійною петлею»). Ні Ковалевський, ні Бунерло таких папілярних ліній не мали. Такі ж відбитки були знайдені й на знарядді тортур — кочерзі. Отже, Верховний Суд визнав, що вони не були безпосередніми учасниками вбивства Генрика й Емми Ротвальдів. Таким чином смертну кару тим двом бандитам замінили на довічне ув’язнення.