— Як то «що»? — тепер уже здивувався полковник. — Не знаєте, що ваш «абетковий вбивця» розпочав гастролі в нас?
— Невже?!
— Так. Сьогодні надранок у самому центрі міста, на Ринку, біля «Будинку Ваги», знайдено вбитого. З документів, які мав при собі, з’ясувалося, що звати його Павел Ерліх. Як бачимо, «Е» — наступна літера абетки. Я тільки-но зібрався був телефонувати вам у Забєгово, а ви — на порозі. Отож і подумав, що вам уже все відомо.
— Ні.
— Що за дивний збіг обставин? Але добре, що ви тут.
Барбара була здивована й навіть дещо шокована такою новиною. Це вбивство ніяк не вписувалось у її версію. Невже злочинець аж так розгубився, що вчинив ще одне, абсолютно безглузде з його погляду вбивство? І саме в Нисі, місті, де мешкає?
— Пане полковнику, якихось додаткових відомостей ще не маєте?
— Ні. Слідча група з лікарем працюють на місці злочину. Незабаром повинні бути тут. Якщо бажаєте, можете й ви сходити. Це недалеко — метрів двісті, не більше. Відразу ж за рогом нашої вулиці — площа Ринок. Там побачите триповерхову кам’яну споруду з високим дахом. Це й є «Будинок Ваги», — після кафедрального собору — найцінніша пам’ятка нашого міста. Чисто випадково вцілів під час війни, хоча ввесь Ринок разом із славетною ратушею та вежею, яка довгий час була найвищою в усій Європі, став жертвою пожежі. — Було видно, що полковник закоханий у своє місто й добре знає його історію. — Саме в галереях того будинку патруль і знайшов Павла Ерліха.
— Коли дозволите, я почекаю тут. Навіщо людям заважати?
— Та правильно. А що нового в Забєгові?
— Найважливіша справа на сьогоднішній день — пошуки винуватця чотирьох убивств, — відповіла Барбара. — Вважаю, ми значно просунулись уперед у розслідуванні.
— Чув од колег, ніби на останній нараді в Катовіцях Зайончковський сказав, що викриття «алфавітного вбивці» є вже лише справою часу, бо розслідування, мовляв, нарешті вийшло на правильний шлях. Кажуть, майор не міг нахвалитися вами: всі успіхи в тій справі — передусім ваша заслуга. Після таких похвал воєводський начальник дістав із шухляди й зачитав листа, якого майор Зайончковський був надіслав йому відразу після вашого відрядження до Забєгова. Сміху було, що й не розказати, дійшло аж до Ополя й Ниси... Сподіваюсь, це залишиться між нами?
— Звичайно, пане полковник. Що ж до того листа, то я здогадуюсь, що в ньому могло бути, — «баба на карку»...
— Точно так! Добре знаючи Зайончковського, воєводський начальник не дуже тим переймався... Однак я досі не знаю, з чим пов’язаний ваш візит сюди, до Ниси.
— Нам потрібно дещо дізнатися про одного з ваших земляків. Про Влодзімєжа Ковалевського. Але щоб усе було цілком секретно.
— Ковалевський... Ковалевський... — пригадував собі Пйотровський. — Чи це не той водій, якого було засуджено на довічне ув’язнення за участь у якомусь злочині?
— Так, так, це саме він.
— Ну, що ж, пригадую: тому типові були замінили довічне ув’язнення п’ятнадцятирічним строком. Після виходу з в’язниці працював у Познані. Потім приїхав до нас. Одружився, має двоє дітей. Нам надіслали його досьє. Ми певний час не спускали з нього очей. Відомо, що вовка нерідко тягне до лісу, але в даному випадку нічого подібного не було. Спокійна людина, сумлінний працівник. Кілька разів одержував навіть премії за зразкове утримання машини й найдовшу експлуатацію без капітального ремонту. Вже кілька років, як ми перестали за ним наглядати. Думаєте це він?..
— Усе веде до нього.
— До повного щастя нам не вистачало тільки вбивства в «Будинку Ваги»... Ви в Забєгові дуже уважно пильнуєте, і йому, мабуть, стало важко гастролювати у вас, отож він перебрався до Ниси. Варто такому маніякові раз скуштувати крові, то надалі вже не може втриматись.
Барбара мовчала. Не хотіла пояснювати, що саме це вбивство чомусь аж ніяк не вписується в систему «абеткового вбивці». Може, той чоловік і справді шизик? У цьому не було б нічого дивного. Кожен злочинець, а вбивця особливо, певною мірою є психопатом. А тим більше той, який узяв на душу життя стількох людей.
Тим часом слідча група скінчила роботу на місці злочину й повернулася до комендатури. Вбитий, Павел Ерліх, мав двадцять чотири роки, мешкав у Бжегу, а працював у ниському цеху металургійного заводу. Помер від рани, завданої гострим предметом у серце. Смерть настала враз. Перед смертю Ерліх до крові побився з противником чи противниками. У нього була фінка, її знайдено біля трупа. На руків’ї залишились відбитки пальців Ерліха. Взято проби крові з тротуару. Це виявить, чи другому учасникові бійки теж було завдано ран.