— Розтин трупа напевно підтвердить, що вбитий перебував у стані сильного сп’яніння, — додав міліцейський лікар. — Хоч я й так у цьому переконаний.
— Убивство, — рапортував керівник групи, — не носить ознак грабунку, бо в кишені вбитого ми знайшли гаманець з грошима — понад вісімсот злотих. Однак світла смужка на лівій руці вказує, що вбитий носив годинник, якого при ньому не знайдено.
— Треба негайно їхати на завод, — розпорядився полковник. — Маємо знати, з ким Ерліх дружив і з ким ворогував. Перевірити, хто сьогодні не вийшов на роботу. Чи хтось не прийшов поранений. Зібрати відомості у лікарнях і на станції швидкої допомоги — чи не надавали комусь допомоги з колотою раною. Запитати про це і в лікарнях сусідніх населених пунктів. Повідомити про вбивство у Бжег і провести детальне опитування громадян, зокрема приятелів покійного, його дівчини й так далі. Відвідати робітничі гуртожитки. Може, там лежить хтось, порізаний ножем.
— Все буде виконано, полковнику.
— Ще одне, — звернувся Пйотровський до Слівінської , — нагадайте, як звати того вашого підопічного.
— Влодзімєж Ковалевський. Мешкає в Нисі, вулиця Зембровіцька, 18. Працює на складі «Сполем».
— Перевірити, чи той тип ночував удома й чи є сьогодні на роботі. Він — водій складу «Сполем». Зробити це абсолютно таємно. Ковалевський ні в якому разі не повинен знати, що за ним слідкують. Принагідно дізнайтесь також, чи цей Ковалевський часто їздить до Забєгова і які саме магазини обслуговує.
— Добре було б проглянути дорожні путівки Ковалевського, — втрутилася в розмову Слівінська. — Особливо мене цікавлять дати: 24 червня, 18 липня, 2 і 15 серпня. Куди він їздив у ці дні? Чи його шлях часом не пролягав через Забєгово?
Лейтенант, якому було доручено це зробити, записував продиктовані Барбарою числа, полковник же додав:
— Щоб ніхто не запідозрив, хто саме вас цікавить. Перевірте дорожні путівки водіїв, які працювали на складі «Сполем» від 15 червня до 1 вересня. Коли про щось питатимуть — поясніть, що перевіряєте порожні рейси на дорозі до бази.
— Це пов’язано з Ерліхом? — запитав лейтенант.
— Не знаю, — відповіла Слівінська.
— У всякому разі, — пояснив полковник, — відомості про Ковалевського дати негайно. Пані Слівінська задля них і приїхала з Забєгова.
— Зрозуміло! — Лейтенант здогадався, що йдеться про «алфавітного вбивцю». — Наш Ерліх — чергова жертва того вампіра?
— Так-так, і це при розслідуванні слід взяти до уваги.
Секретарка сповістила, що телефонують із Забєгова.
— Розмовляйте ви, — запропонував полковник, подаючи дівчині трубку.
Слівінська коротко виклала Зайончковському суть події в Нисі. Майор наказав їй лишитись у місті ще на кілька днів, щоб у разі потреби допомогти слідству. Звичайно, якщо полковник Пйотровський погодиться.
Розслідування вбивства Павла Ерліха йшло звично. Того самого дня вислухали робітників, що працювали з ним у одному цеху. Відгуки про Ерліха аж ніяк не були добрими. Хлопець часто прогулював. Лікар знав його як симулянта, котрий раз у раз намагався дістати бюлетень. Найчастіше це траплялося в періоди запою.
Раніше Ерліх мешкав у робітничому гуртожитку, проте був виселений звідти за пияцтво та бешкети й мусив їздити на роботу аж зі свого Бжега. Цікаво навіщо, бо й удома міг знайти роботу за таку ж платню. Міліція в Бжегу не брала його на облік, не міг нічого про нього сказати і дільничний, хоча добре знав своїх підопічних. Як це часто буває, в рідному місті молодик був спокійний і гречний. «Шумів» у Нисі. Пошуки в лікарнях і на станції «швидкої допомоги» не дали жодних результатів, але слідство виявило, що вбитий мав нульову групу крові, а кров на тротуарі була різна: переважно групи «0», але були й плями групи «ARh+».
В особистих картках професійного водія Влодзімєжа Ковалевського зазначалась і його група крові — «ARh+». Невже випадковий збіг? Однак водія зараз допитати не можна було: він з’явився на роботу о шостій ранку і поїхав у далекий рейс, десь аж під Щецін. Не пощастило також виявити, де і як він провів вечір, коли було вбито Ерліха. Сусіди не бачили, коли водій повертався додому, а в членів сім’ї не питали, аби завчасу не сполохати підозрюваного.
Товариші Ерліха по роботі спочатку не виявляли особливого бажання розмовляти про нього. Вони нічого не знають, нічого не чули. Хто дружив з Ерліхом? Їх це взагалі не цікавить. Їм про це нічого не відомо. Чи мав у Нисі дівчину? Може, й мав, його про це ніхто не розпитував.
Очевидно, люди не хотіли мати жодних справ з міліцією, аби потім не тягали по судах. Лише коли полковник Пйотровський доручив лейтенантові Слупському привести до комендатури надто неговірких, аби трохи освіжили пам’ять, усі побачили, що непереливки, й потроху розв’язали язики.