Дружки були здивовані і навіть перелякані. Стверджували, що ця смерть є для них цілковитою несподіванкою. Кожен намагався представити міліції більш-менш вірогідне алібі.
Усі свідчення були ретельно перевірені. В них виявились прогалини й розбіжності. Особливо, коли йшлося про той час, коли Адам’як сидів над річкою зі своїм майбутнім убивцею. Однак бракувало доказів, аби будь-кого з викликаних молодих пройдисвітів звинуватити в причетності до вбивства.
До всього, які були мотиви злочину?
Напевно, не грабунок, адже Адам’як не мав ані шеляга. Не носив годинника, бо вже давно його пропив. У товаристві не раз доходило до непорозумінь, скандалів і навіть кривавих бійок, але цей злочин був зовсім іншого характеру. Вбивство було скоєне холоднокровно, обдумано.
Читаючи матеріали справи, лейтенант Барбара Слівінська високо оцінила працю тутешніх колег. Розслідування вони виконали швидко й професійно. Допитали багатьох свідків. Провели необхідну експертизу. І все-таки слідство зайшло в глухий кут.
Поки міліція тупцювала на місці, намагаючись розв’язати загадку смерті Вінцентія Адам’яка, городян приголомшив новий злочин.
У неділю, 18 липня, до міської комендатури прибігла Юстина Феліксякова, мешканка вулиці Сверчевського, і заявила таке: хотіла була позичити склянку цукру в сусідки, Марії Боженцької, й постукала до неї в двері. Коли ж сусідка не відгукнулась, пані Феліксякова заглянула в вікно й побачила жахливу картину — Боженцька лежала на підлозі в калюжі крові.
Висланий на вулицю Сверчевського патруль підтвердив розповідь Феліксякової. Відчинивши двері маленького будиночка, де мешкала самітня вдова Марія Боженцька, співробітники слідчого відділу засвідчили, що жінка мертва. Вся потилиця була побита обухом сокири, що валялася тут-таки, і, як з’ясувалось, належала небіжці.
Найдивнішим було те, що на топорищі не знайшли жодних відбитків пальців. Убивство, як видно було з усього, вчинено також не задля грабунку. У дерев’яній скриньці під ліжком, замкненій досить-таки примітивною колодкою, міліція виявила понад вісімнадцять тисяч злотих, а також три золоті п’ятидоларові монети, загорнені в білу шматину.
Розтин тіла підтвердив: смерть настала внаслідок ударів по потилиці й ушкоджень мозку. Лікар засвідчив: жінка померла в суботу, між вісімнадцятою й двадцять третьою годинами.
Забєговська міліція добре знала Марію Боженцьку, вдову залізничника, яка одержувала невелику пенсію й потай підторговувала горілкою. Хто не встиг запастись алкоголем у державних магазинах, при нагальній потребі міг будь-якої пори дня чи ночі дістати півлітри в тітоньки Боженцької.
Міліція неодноразово відвідувала маленький будиночок на вулиці Сверчевського, конфісковувала чималі запаси алкоголю й передавала справу до суду. Боженцьку обкладали високими штрафами, бо від в’язниці вона викручувалась через похилий вік і важкий стан здоров’я — хворіла на гостру форму бронхіальної астми. Штрафи вона сплачувала й згодом знову поверталася до підпільної торгівлі. Навіть коли «тітоньку» знайшли мертвою, міліція виявила під підлогою схованку — два десятки півлітрів.
Останнє вбивство сталося в Забєгові сімнадцять років тому. Тоді один молодик убив наречену, яка його покинула, й покінчив життя самогубством, повісившись на дубі в приміському лісі.
А зараз, протягом якихось чотирьох тижнів — аж два трупи. Й нічого дивного, що про це точилося багато балачок у цілому воєводстві. Справжня сенсація.
Клієнтура тітоньки Боженцької була численна. Забєгово аж ніяк не належало до «сухих» міст. Навпаки, у воєводській статистиці споживання алкоголю містечко посідало перші місця. Цьому не перешкоджала навіть заборона продавати горілку в суботу. Таких добросердних «тіточок», як Боженцька, і в Забєгові, і в цілому районі було досить.
Люди, які користувались послугами «тітоньки», не вихвалялися цим перед міліцією. Та, на щастя, є в малих містечках такий звичай: по обіді жінки всідаються біля вікон, розглядають та обговорюють одна з одною перехожих. Так було й тієї пам’ятної суботи. Без особливих труднощів склався чималий список клієнтів, що відвідали того дня «тітоньку», ще й визначилася послідовність, у якій зникали вони за її гостинними дверима.
Останнім, хто виносив з будиночка Марії Боженцької півлітру, був Мар’ян Паліцький. На допиті він неохоче зізнався, що відвідав «тітоньку» десь о пів на дев’яту, вже смеркало. Клявся, що лишив стареньку живою-здоровою.
Паліцького потримали під арештом сорок вісім годин. Прокурор не дав санкції на арешт, оскільки на тілі та одязі затриманого не виявлено анінайменших слідів крові, які — коли б Паліцький був насправді вбивцею — мали б неодмінно залишитись. Ніщо не вказувало і на те, що його костюм останніми днями був праний або чищений. Окрім усього, бракувало мотиву злочину. Виходило, що той пиячок, постійний клієнт «тітоньки», мав би вбити свою добродійницю?