Несподівано Марко відчув, як щось міцно вхопило його за руку. То був дорослий чоловік. Він повернув руку Марка, просунув її трохи далі в нору, а потім акуратним, але сильним рухом різко вийняв її з пастки.
Хлопець корком вискочив на поверхню моря й почав шалено дихати, відпльовуючись від води. Поруч із його головою визирнула з води і голова чоловіка. Той, побачивши, що Марко дихає і тримається на воді, коротко сказав: «До берега!» — й потяг, мов на буксирі, знесиленого хлопця до понтону, з якого плавці сходили у воду.
Біля лежака на пляжі стояла бліда Олена Георгіївна і дивилася переляканими очима на сина і його рятівника, який плив позаду. Лише коли ті двоє випірнули з води і рушили до берега, вона збагнула, що сталося, точніше — що могло статися з Марком. Вона не бачила, як він пірнув, потім шукала його поглядом, але того не було видно. І в той момент, коли вона злякалася по-справжньому, Марко випірнув на поверхню, а його підтримував незнайомий чоловік.
— Не переймайтеся так, — заспокоював Олену Георгіївну незнайомець. — Ваш син відбувся стресом і подряпинами на руці. Йому робили щеплення?
— Так! — Маркова мати не могла отямитися від усвідомленого страху. — В школі робили.
— Але зайти до медпункту не завадить, — переконував, між тим, чоловік. — Слід уберегтися від нагноєння: корали й коралові риби гарні тільки для споглядання…
— Я вам така вдячна, така… — Олена Георгіївна ладна була розридатися. — Ви врятували…
— Не треба, — він м’яко взяв її за плече. — Хлопцеві пощастило, що я пірнав поруч і побачив його… Усе гаразд, не треба думати про погане…
— Мене звати Марко, — нарешті отямився підліток.
— А мене Сергій, — усміхнувся чоловік.
— Сергій… — почав було Марко, бажаючи дізнатися, як називати свого рятівника по-батькові.
— Просто Сергій, — зрозумів той. — Ви звідки прибули на відпочинок?
— Ми… — почала мати, — ой, вибачте, мене звати Олена… Ми з Києва.
— О! — широко усміхнувся Сергій. — Я теж! Де б іще кияни здибалися?! Втім, сюди прибув цілий літак киян… Та, коли ви не заперечуєте, ми могли б відзначити… е-е-е… цей день святого Марка!
— Сьогодні день святого Марка? — не повірив своїм вухам Марко.
— Я гадаю, що так! — засміявся Сергій. — І Олени, і навіть день народження видатного натураліста Карла Ліннея!
— Ліннея? — не зрозуміла Олена Георгіївна.
— А, це така історія… — махнув рукою Сергій. — Я потім розповім. То як? На вечерю, а тоді пограємо в боулінґ? Там і бар є… О, вибач Марку, тільки боулінґ… бар — то не для тебе, принаймні сьогодні.
— Чому? Зараз ми зайдемо до медпункту, — син уважно дивився на маму, — потім поїмо і…
— Я піду з вами, — рішуче сказав Сергій. — Маю досвід спілкування з арабськими лікарями… Допоможу.
— Ну, гаразд, — здалася Олена. — Я маю вам віддячити…
— Ні! — рішуче заявив Сергій. — І не думайте. Я просто хочу вам допомогти.
У медпункті готелю з’ясувалося, що травми від «спілкування» з коралами, колючими рибами, морськими їжаками тощо — річ досить звичайна для відпочивальників. Тому лікар добре знав, що і як робити. Кілька уколів про всяк випадок, перев’язка руки і неодмінні відвідини медичного кабінету кілька днів поспіль… Таким було першочергове лікування. Марко запевняв, що ушкоджена рука аж ніяк його не турбує, і мати мусила повірити хлопцеві.