Якось, однієї вересневої п’ятниці, мати сказала Маркові, що Сергій запросив їх на риболовлю, далеко за місто. Він запевняв: у таку пору добре ловиться щука, яка активно полює, аби нагуляти жир на зиму. Отож, у неділю, якщо він хоче, можна поїхати на справжню риболовлю… Ось лише встати доведеться мало не серед ночі. Марко був вражений: він давно мріяв поїхати на справжню дорослу риболовлю, упіймати не якусь дрібноту, а велику рибу, зварити юшку, посидіти біля вогнища… Звичайно, хлопець був ладен узагалі не спати, аби тільки все це здійснилося.
Цілу суботу він готувався до риболовлі. І хоча спінінги, вудочки і все, що треба, обіцяв узяти Сергій, Марко поклав до наплічника великий складаний ніж, запасні гачки, поплавці, моток волосіні, сірники, сіль, пшоно і шматок сала. Він, щиро кажучи, хотів узяти й банку пива, аби показати свою дорослість, але не наважився: хтозна, як до цього поставиться мати з Сергієм?
Устали рано, але їхати довелося не так уже й довго — менше, ніж думав Марко. О сьомій ранку вже почали орудувати спінінґами: Сергій пояснив Маркові, як слід закидати і з якою швидкістю слід крутити котушку.
Хлопець затято намагався піймати щуку…
Але поки що нічого не клювало.
Першим щуку витяг Сергій. Ото була подія! Рибина була не надто велика, але гарна. Марко не міг відвести очей… От би йому таку зловити!
Сергій сам почистив рибу, повісив казан над багаттям, додав ще дрібнішої риби, яка попалася на донку, трохи почаклував над майбутньою юшкою… Та почала варитися, а Олена дрімала, закутана коцами, у великому джипі Сергія.
Сергій мав піднесений настрій після вдалого лову і жартував, що без другої щуки, упійманої Марком, юшка не буде юшкою.
Поки Сергій з Марком перекидалися словами, вудилище, яке хлопець тримав у руках, несподівано зігнулося, волосінь завмерла, неначе при накручуванні на котушку зачепилася за щось… Марко смикнув, але відчув, як ліска різко подалася вбік, Сергій миттєво зрозумів, що сталося, підскочив до хлопця і для підстраховки притримав його спінінґ. «Узяла!» — чомусь пошепки сказав Сергій і почав допомагати Маркові вести щуку, яка потрапила на гачок, до берега.
Ближче, ближче… Щука пручалася, тягла волосінь, але потім раптом здалася… Біля берега рибалки вже бачили зубасту рибу. «Велика!», — задоволено сказав Сергій. Марко так хвилювався, що зміг тільки видушити із себе: «Ага…»
Нарешті рибину витягли на берег, Сергій хвацько підхопив її підсадкою, сказавши, щоб Марко міцно тримав снасті, бо щука може зірватися в останній момент; а тоді відніс рибину подалі від води.
Марковим радощам не було меж: він зловив щуку завдовжки мало не метр! Сергій хвалив його. А потім запропонував сфотографувати Марка з таким уловом. Олена вийшла з машини, засміялася і сказала, що вона навіть не чекала такої здобичі.
Між тим ясний і прохолодний день був у розпалі, немов запрошуючи рибалок відпочити, посидіти біля багаття і нарешті скуштувати своєї юшки…
Марко їв так, як ніколи. Йому було неймовірно смачним усе: і чорний хліб, і юшка, і сало з цибулею впереміж… Мама просто усміхалася і дивилася то на сина, то на Сергія.
Коли всі попоїли, переказали подробиці риболовлі один одному, настала пауза: начебто все вже було сказано, і лишається тільки дивитися на розжарене вугілля й синьо-червоні язики полум’я, що іноді піднімалися над ним.
Довкола було дуже тихо. Така тиша буває тільки в деякі передосінні дні, коли природа завмирає і починає вслуховуватися сама в себе.
Усі мовчали, насолоджуючись гожим днем, спокоєм і високим небом.
За деякий час Сергій повернувся до Марка, пильно глянув на нього, потім — на Олену і сказав:
— Знаєш, Марку… Ми з твоєю мамою вирішили одружитися.
Хлопець кліпав очима, не знаючи, як реагувати на такі слова. Щиро кажучи, йому було добре з Сергієм… Він поглянув на маму і зустрів її спокійно-щасливий погляд, такий, якого він не бачив уже дуже давно.
— А тобі, Марку, я буду справжнім, щирим другом, — серйозно додав Сергій і простягнув хлопцеві свою міцну руку.