Якби існував инший спосіб розв’язати проблему, він би ним скористався; його не приваблювала роль мученика героя. Однак Керк з його реченцем підштовхував до дії. Необхідно було швидко налагодити контакт, а це був єдиний спосіб.
Не було жодних вказівок, де були дикуни, чи коли вони прийдуть. Якщо ліс не занадто смертельний, він міг би ховатися і поступово зблизитись з ними. Якби вони знайшли його серед поставок, то могли б, керуючись звичним пирійським рефлексом, проштрикнути його на місці.
Обачно скрадаючись він підійшов до межі дерев. Щось ворухнулось на гілці, проте зникло коли він наблизився. Жодна з рослин поблизу дерева з товстим стовбуром не виглядала отруйною, тож він прослизнув за нього. Довкола, в полі зору, не було нічого смертельного і це дивувало. Він дозволив тілу трохи розслабитись, притулившись до грубої кори.
Щось м'яке і ядушне впало йому на голову і його тіло було скуте сталевою хваткою. Чим більше він боровся тим тугіше його душило аж поки кров не загриміла у вухах, а легеням забракло повітря.
Лиш коли він розслабив кінцівки хват послабився. Його перша паніка трохи відступила, коли він зрозумів, що на нього напала не тварина. Він нічого не знав про корчувальників, однак вони були людьми, тож шанси були.
Його руки і ноги були зв'язані, кобура вирвана з руки. Без неї він почувався напрочуд голим. Могутні руки знову його схопили і його підкинули в повітря, щоб він впав обличчям на щось тепле і м'яке. Страх підступив знову, там була якась велика тварина. А всі пирійські тварини були смертельними.
Коли тварина рушила, несучи його, паніка змінилась наростаючим відчуттям захвату. Корчувальникам якось вдалося приручити принаймні один вид тварин. Він мусив з'ясувати як. Якби він міг вивідати цю таємницю і принести її до міста — це б виправдало всю його працю і страждання. Це може зробити смерть Вельфа не марною, якщо одвічну війну вдасться вгамувати, а то й припинити.
Спочатку щільно зв'язані кінцівки Джейсона жахливо боліли, однак коли кровообіг припинився вони заніміли. Тряска їзди продовжувалась до нескінченності, він не мав можливості заміряти час. Дощі промочили його наскрізь, відтак він відчував як парував його одяг коли виглянуло сонце.
Нарешті поїздка завершилась. Його зняли зі спини тварини і кинули долі. Коли хтось послабив пута його руки звільнились. Відновлення кровообігу завдавало йому болю поки він лежав, намагаючись ворухнути руками. Коли врешті вони підкорились він підвів їх до обличчя щоб зняти з голови мішок з густої шерсті. Світло засліпило його поки він подих за подихом вдихав чисте повітря.
Блимаючи від яскравого світла, він роздивився навколо. Він лежав на долівці з грубих дошок, призахідне сонце світило йому в очі крізь бездверний вхід до будівлі. Ззовні було зоране поле, що простягалось схилом пагорба аж до джунґлів. Було надто темно, щоб щось роздивитись всередині хижі.
Щось заблокувало світло з дверей, висока твариноподібна постать. З другого погляду Джейсон зрозумів, що це був чоловік з довгим волоссям і густою бородою. Він був одягнений в хутра, навіть ноги були загорнуті в хутряні гетри. Його очі були прикуті до бранця, а одна рука гладила сокиру, що висіла на поясі.
— Хто ти? Шо хош? — раптом запитав бородатий.
Джейсон повільно підбирав слова, гадаючи чи й цей дикун був такої ж запальної вдачі як містяни.
— Мене звуть Джейсон. Я прийшов з миром. Я хочу бути твоїм другом...
— Брехня! — хмикнув чоловік і витягнув з-за пояса сокиру. — Трюки лахмітників. Я видів як ти ховав сі. Заміряючись вбити мене. Заб’ю ті скорше. — Він перевірив край леза з відтопиреним пальцем, а тоді замахнувся.
— Почекай! — Відчайдушно сказав Джейсон. — Ти не розумієш.
Сокира гойднулась додолу.
— Я прибулець і...
Його обдали дрижаки коли сокира встромилась в дерево поряд з його головою. В останню мить чоловік сіпнув її вбік. Він схопив Джейсона за барки і потягнувч його, поки їх обличчя не торкнувся.
— То правда? — закричав він. — Ти прибулиц? — Він розтулив руку і Джейсон впав перш як зміг відповісти. Дикун перестрибнув його до тьмяної задньої частини хатини.
— То має знати Рез, — сказав він, вовтузячись із чимось на стіні. Засяяло світло.
Все що міг зробити Джейсон це спостерігати. Волосатий, вкритий хутром дикун послуговувався комунікатором. Мозолясті пальці з брудом під нігтями спритно налагодили зв’язок і набрали числа.