— Простими словами — це галузь біології, що вивчає відносини між організмами і їхнім навколишнім середовищем. Як кліматичні та инші чинники впливають на форми життя, як форми життя, в свою чергу впливають один на одного і на навколишнє середовище. — Це, Джейсон знав, було правдою, проте насправді це було сливе все знання дисципліни, тому він швидко продовжив.
— Я чув, доповіді про цю планету і, нарешті, приїхав сюди дослідити її власною персоною. У прихистку міста я зробив все можливе, та цього не достатньо. Тамтешні люди думають, що я божевільний, але вони, зрештою, погодилися пустити мене сюди.
— Які були домовленості щодо твого повернення? — відрізав Накса.
— Жодних, — сказав йому Джейсон. — Вони, здається цілком впевнені, що я миттєво згину і немає ніякої надії на моє повернення. Насправді, вони відмовлялись мене відпустити і мені довелося втекти.
Така відповідь, позірно вдовольнила Реза і його обличчя розплилось у невеселій посмішці. "Ті лахмітники й справді могли так подумати. Не можуть відійти на метр за межі власних стін без тих величезних, як стодола, броньованих машин. Що вони тобі про нас казали?"
Вдруге Джейсон розумів як багато залежить від його відповіди. Цього разу він ретельно обдумав, перш ніж казати.
— Ну ... може я й отримаю сокирою ззаду в шию якщо скажу це... однак я маю бути чесним. Ви повинні знати, що вони думають. Вони сказали мені, що ви брудні і неосвічені дикуни, від яких тхне. І ви... ну, маєте дивні звичаї у поведінці з тваринами. В обмін на їжу вони дають вам кульки і ножі...
На це обидва пирійці скорчились в конвульсіях сміху. Від слабкості Рез швидко зупинився, а Накса засміявся до нападів кашлю і мусив похлюпати голову водою з гарбуза-збанка.
— Цьому я цілком вірю, — сказав Рез, — це скидається на ті нісенітниці, що вони городять. Ті люди нічого не знають про світ в якому живуть. Сподіваюся, що решта сказаного тобою правда, проте навіть якщо це не так, тобі тут раді. Я знаю, що ти прибулець. Жоден лахмітник не ворухнув би й пальцем щоб врятувати мені життя. Ти перший прибулець, якого коли-небудь знали мої люди і тому вам двічі раді. Ми тобі допоможемо всім чим зможемо. Моя рука твоя рука.
Останні слова ніби мали для них якесь ритуальне значення і коли Джейсон повторив їх Накса схвалив це кивком. Водночас, Джейсон відчув, що це був більше ніж пустопорожній ритуал. Взаємозалежність на Пирі забезпечувала виживання, а він знав, що ці люди разом стояли на смерть проти жахливих небезпек довкола них. Він сподівався ритуал залучить його в це захисне коло.
— На сьогодні досить, — сказав Рез. — Плямиста хвороба мене ослабила, а твоя медицина зробила з мене желе. Джейсоне, ти лишишся тут. Знайдеться ковдра, проте поки без ліжка.
Досі Джейсон існував на піднесенні, забуваючи всі сьогоднішні потуги в умовах подвійного тяжіння. Зараз втома буквально звалила його з ніг. У нього ще були тьмяні спогади про відмову від їжі і закутування в ковдру на долівці. Потому, забуття.
XVII.
Кожен квадратний цаль його тіла, там де подвійне тяжіння притисло його тіло до непіддатливої деревини підлоги, болів. Його очі запухли, а рот був сповнений невимовним смаком огиди. Щоб сісти потрібно було докласти зусиль і він мусив був придушувати зойки коли тріщали суглоби.
— Добридень, Джейсоне, — озвався з ліжка Рез. — Якби я не вірив у медицину так сильно, я б схилявся до думки, що у вашому пристрої диво, адже він вилікував мене за ніч.
Не було сумнівів — він одужував. Запалені ділянки зникли і палаюче світло зникло з його очей. Він сидів, спираючись на ліжко і спостерігаючи як ранкове сонце плавило град, що в ночі вкрив поле.
— Там в шафі м'ясо, — сказав він, — і вода чи віск щоб напитись.
Віск виявився спиртним напоєм надзвичайної моци, який миттєво очистив туман з голови Джейсона, хоча і залишив незначний дзвін у вухах. А м'ясо було ніжно вудженим окостом, найкраща їжа, яку йому довелось куштувати після відльоту з Дархану. Поєднані вкупі вони відновили його віру в життя і майбутнє. Він опустив склянку з невимушеним зітханням і озирнувся.
Оскільки вже не було безпосереднього гніту проблеми виживання і виснаження, мимоволі думки повернулись до його проблем. Якими насправді були ці люди і як їм вдавалось виживати в цих диких місцях? У місті йому казали, що вони були дикунами. Проте на стіні був ретельно доглянутий і справний комунікатор. І на арбалеті біля дверей, що стріляв оброблені металеві стріли, можна досі помітити сліди інструментів на його хвостовику. Єдине чого йому бракувало були відомості. Він міг би розпочати з позбавлення від деякої дезінформації.