— До тепер я й сам не знав, — сказав Джейсон. Він подивився в очі тварині навпроти, почухав хребтасту й потворну спину і почав розуміти.
Мовці очевидно добре розвинули екстрасенсорні можливості, тепер це було очевидно. Не існує бар'єрів між расами чи інопланетними формами коли дві істоти діляться своїми емоціями. Спершу співчуття і не було б ніякої ненависті чи страху. Після такого відвертого спілкування. Мовці мабуть були тими, хто першим прорвали бар'єр ненависті на Пирі й навчилися жити з тубільною живністю. Решта могли б піти їх шляхом — це може пояснити, як сформувалась громада "корчувальників".
Тепер, коли він на цьому зосередився, Джейсон усвідомлював м'який потік думок довкола нього. Свідомість дорима співпадала з подібними потоками з тильної частини хліву. Не виходячи на вулицю, він знав, що далі в полі було більше великих звірів.
— Це все для мене нове, — сказав Джейсон. — Ти коли-небудь думав про це, Наксо? Як це – бути мовцем? Я про те, чи знаєш ти чому можеш підпорядковувати тварин, а иншим людям у цьому зовсім не щастить?
Думки такого штибу збентежили Наксу. Він провів пальцями густим волоссям і спохмурнів відповідаючи. "Ніґди про то не думав. Просто робив це. Просто справді добре вивчаєш звіра, тудий можеш вгадати, що він збираїсі робити. Це й усе."
Очевидно, Накса ніколи не думав про походження своєї здатності контролювати тварин. А якщо він не замислювався, то всі решта й поготів. У них для цього не було жодних підстав. Вони просто прийняли талант мовців як одну з життєвих істин.
Думки сповзалися докупи в його мозку немов складались шматки головоломки. Він казав Керку, що пирійська місцева природа вступила в бій проти людства, не підозрюючи чому. Що ж, він і досі не знав чому, однак він вже починав здогадуватись "як".
— Приблизно, як далеко ми від міста? — запитав Джейсон. — Знаєш скільки треба часу щоб туди дістатися доримом?
— Півдня туди, пів назад. Чому? Хцеш поїхати?
— Я не хочу у місто, не зараз. Та хотів би підійти до нього, — сказав йому Джейсон.
— Спитай, що скаже Рез, — відповів Накса.
* * * * *
Без жодних питань Рез миттєво дозволив. Вони осідлали і одразу вирушили, щоб вернутись завидна.
Вони їхали менш ніж годину перш ніж Джейсон відчув, що вони прямують у напрямку міста. З кожною хвилиною відчуття посилювалось. Накса теж його відчував, мовчки хвилюючись в сідлі. Вони мусили стримувати погладжуванням і заспокоюванням своїх коней, що ставали щораз полохливішими і невгамовнішими.
— Цього досить, — сказав Джейсон. Накса з вдячністю загальмував щоб спинитись.
Німа думка пульсувала Джейсоновим мозком сповняючи його. Він відчував її зусібіч, проте найсильніше спереду збоку невидимого міста. Накса і дорими реагували подібно, тривожно метушились, не усвідомлюючи причини.
Тепер було очевидно одне. Пирійські тварини були чутливими до парапсихічного випромінювання, ймовірно, рослин і нижчі форми життя теж. Можливо так вони спілкувалися, оскільки підпорядковувались людям, що мали сильний контроль над цим випромінюванням. А в цій ділянці було стільки парапсихічного випромінювання, скільки він зроду не відчував. Хоча його особистий талант психокінез — психічний контроль неживої матерії — він відчував більшість психічних явищ. Переглядаючи спортивні події він багато разів відчував одноголосу гармонію багатьох умів, що виражали спільну думку. Зараз він відчував щось схоже.
Лише страшенно відмінне. Натовп бурхливо радів якомусь успіху на полі чи стогнав з невдачі. Почуття пливли потоком й змінювалися з перебігом гри. Тут потік думки був нескінченний, сильний і моторошний. Його не легко було виразити словами. То була частково ненависть, частково страх... а вкупі знищення.
"ВБИТИ ВОРОГА" було найближче як Джейсон міг це висловити. Та це було більше цього. Нескінченний потік психічного насильства й смерті.
— Тепер давай повернемось, — сказав він, раптово пошарпаний і знеможений почуттями, яким він дозволив пройти крізь себе. Коли вони розпочали зворотний шлях він почав розуміти багато речей.
Його раптовий невимовний страх, коли пирійська тварина напала на нього першого ж дня на планеті. І його постійні кошмари, що ніколи повністю не припинялись, навіть з ліками. І те й инше було його реакцією на ненависть, спрямовану на місто. Хоча якимось чином досі він не відчував цієї хвилі безпосередньо на собі, її частина досягала його, спричинюючи сильну емоційну реакцію.
Рез спав, коли вони повернулися і Джейсон не зміг поговорити з ним до ранку. Незважаючи на втому від переходу, він не лягав до пізньої ночі, перебираючи в роздумах про всі денні знахідки. Чи міг він звірити Резу свої відкриття? Не зовсім. Якби він це зробив, то мав би пояснити важливість цих відкриттів і що він надумав цим скористатися. Ніщо, що допомогло б містянам, у кращому разі, не зворушило б Реза. Краще нічого йому не казати, поки він не проверне цю справу.