Чоловіки роїлися вниз сходами і утворюючи стрій для відкритого бою. Незабаром їх атакували, проте тварюк знесли, перш ніж вони змогли б підібратися ближче. Небавом чоловік з бомбою дістався печери. У нього на грудях була змонтована камера, тож спостерігачі на кораблі могли бачити поступ штурмового загону.
— Велика печера, — пробурчав Керк. — Заглиблюється і простягається до низу. Цього я й боявся. Скинута бомба просто завалила би вхід. Без жодних гарантій, що щось не змогло б зрештою вибратись звідти. Мусимо переконатись як глибоко простягається печера.
В печері було досить тепло щоб використовувати інфрачервоні фільтри. Кам'яні стіни жорстко відсвічували чорно-білим з перебігом наступу.
— Жодних ознак життя, відтоді як увійшли до печери, — повідомив офіцер. — Обгризені кістки на вході і трохи посліду лиликів. Поки скидається на природну печеру.
Крок за кроком наступ тривав, щораз сповільнюючись. Навіть не чутливі до псі випромінювання пирійці відчували безперервний потік ненависті спрямований на них. У Джейсона, на кораблі, головний біль замість послаблюватись, повільно зростав.
— Стережись! — закричав Керк, з жахом вдивляючись в екран.
Печера від стіни до стіни була заповнена блідими, безокими тваринами. Вони сипались з крихітних бічних проходів і, здавалось, буквально з'являються з-під землі. Їхні передні ряди, розчинилися в полум'ї, проте ще більше продовжували натиск. Спостерігачі на кораблі побачили на екрані як печера хитнулась перевертаючись — оператор впав. Бліді тіла накрили і поховали об'єктив.
— Зімкнути ряди... вогнемети і газ! — закричав в мікрофон Керк.
Після першого нападу вижило менше половини чоловіків. Ті хто не загинув, під прикриттям вогнеметів метнули газові гранати. Їх захищена бойова броня захистила їх коли частина печери заповнилась газом. Хтось викопав з тіл нападників камеру.
— Лишайте там бомбу і відступайте, — наказав Керк. — Ми вже достатньо втратили.
В об'єктиві був инший чоловік. Офіцер був мертвий. "Вибачте, сер," — сказав він, — "однак це те саме що й рухатися вперед поки тримають газові гранати. Ми занадто близько, щоб відступати.
— Це наказ, — кричав Керк, проте людина зникла з екрану і наступ продовжився.
Пальці Джейсона боліли у тому місці де він затис підлокітник. Він відпустив і розім'яв їх. На екрані чорно-біла печера постійно насувалась на них. Так спливала хвиля по хвилі. Щоразу, коли тварини атакували знов, застосовувались ще кілька газових гранат.
— Попереду бачу щось дивне, — стихаючий голос вирвався з динаміка. Вузька печера повільно перейшла в гігантську порожнину, настільки велику, що стеля і протилежні стіни ховалися в далечі.
— Що це? — запитав Керк. — Скеруй прожектор отуди правіше.
Тепер картинка на екрані була нечіткою і було важко щось вирізнити, послаблена шарами породи між ними. Не можливо було роздивитись подробиць, однак було очевидно, що це щось незвичне.
— Ніколи раніше не бачив ... нічого подібного, — сказав мовець. — На вигляд як якісь великі рослини, щонайменше десятиметрові, однак вони рухаються. Ці гілки, щупальця чи що воно таке, постійно вказує на нас і в моїй голові з'являються найтемніші відчуття...
— Підстрель одне, побачимо, що станеться, — сказав Керк.
Пістолет вистрілив і в ту ж мить посилена психічна хвиля ненависті накотилась на чоловіків, збиваючи їх на землю. Вони каталися від болю, непритомніли і не були в змозі думати чи битися з підземними тварюками, що звивались над ними для нової атаки.
В кораблі, набагато вище, Джейсон відчув удар по свідомості і здивувався, як люди внизу змогли б пережити його. Решту в диспетчерській він теж вразив. Керк гупав по рамі екрану і кричав до людей внизу, що не чули його.
— Відступайте, відходьте...
Було надто пізно. Люди тільки злегка ворушились поки звитяжні пирійські тварини накривали їх, роздряпуючи з'єднання їх броні. Лиш один чоловік заворушився, встаючи і відбиваючись від істот голими руками. Він затинаючись пройшов кілька кроків і схилився над купою, що судомно корчилась під ним. Ривком плеча він потягнув иншу людину вгору. Людина була мертва, та його наплічник досі був на його спині. Скривавлені пальці намацали наплічник і обидвох чоловіків змило смертельною хвилею.
— Це була бомба! — кричав Меті Керк. — Якщо він не змінив налаштування, то вона досі на десяти секундному мінімумі. Забираймося звідси!
* * * * *
В Джейсона тільки й було часу, щоб відкинутись на дивані прискорення, перш ніж ракети зірвались. Тиск навалився на нього і продовжував зростати. В очах потемніло, проте він не знепритомнів. Повітря вищало об корпус, відтак звук стих коли вони покинули атмосферу.