XXIII.
Гілки дерев порушили падіння рятувального човна, носові ракети вигоріли в аварійному вибуху, а болото трохи зм'якшило приземлення. Проте це все ж була аварія. Зруйнований циліндр повільно тонув в застійній воді і тонкій твані болота. Ніс ракети вже був занурений до того як Джейсон встиг виштовхнути аварійний люк посередині човника.
Не було жодної можливості дізнатися, як довго часу потрібно щоб човен повністю затонув і Джейсон був не в змозі над цим замислюватись. Приголомшений і скривавлений, він мав якраз достатньо сил щоб вибратись самому. Пробираючись і падаючи, він вибрався на твердішу землю, важко усідаючись щойно помітивши щось, що б його втримало.
Позад нього булькотів і тонув рятівний човник. Повітряні камери ще трохи втримували його, а тоді піддалися. Вода завмерла, і лише зламані гілки і дерева, видавали ознаки того, що тут коли-небудь пролітав космічний човен.
Комахи дзижчали на болоті і єдиний звук, що пронизував тишу лісу був жорстокий крик звіра, який тягнув свою здобич. Коли луна відбилась крихітними звуковими хвилями все змовкло.
Джейсон із зусиллям отямився з напів трансу. Його тіло ніби пропустили крізь м'ясорубку і з туманом в голові було майже неможливо думати. По хвилі роздумів він зрозумів, що йому необхідна аптечка. Проста застібка не відмикалась і випускна кнопка не працювала. Врешті він перекрутив руку поки вона не опинилась під насадкою і витиснув увесь блок. Прилад задзижчав усередині, хоч він не відчував голок, він здогадався, що аптечка працює. Його зір потьмарився на якийсь час, а тоді прояснився. Знеболювальне зробило свою справу і він поволі вийшов з густої хмари, що оповила його мозок з часу аварії.
Вернувся розум, а з ним і самотність. Він був без їжі, без друзів, в оточенні ворожих сил чужої планети. В середині наростала паніка і лиш концентрованим зусиллям йому вдалось стриматись.
— Думай, Джейсоне, не час для емоцій, — сказав він вголос, щоб заспокоїтись, проте миттєво пошкодував, бо його голос звучав слабким в порожнечі, з нерівними додатками істерії. Щось зчавило в горлі і він прокашлявся, щоб його прочистити, тоді виплюнув кров. Дивлячись на червону пляму він раптом розсердився. Ненавидячи цю смертельну планету і неймовірну дурість людей, що тут жили. Прокльони вголос вийшли краще і тепер його голос лунав не так слабко. Він взявся кричати, погрожуючи кулаком, в основному, порожнечі, однак це допомогло. Гнів змив страх і повернув його в дійсність.
Тепер, сидіти на землі було добре. Сонце було теплим і коли він відкидався назад, то сливе забував нескінченний тягар подвійного тяжіння. Гнів забрав страх, відпочинок стер втому. Десь з глибини душі вискочила стара банальність. Де життя – є надія. Він скривився цим банальним словам, водночас усвідомлюючи, що в них крилась проста істина.
Перелічив свої активи. Добре побитий, проте все ж живий. Жоден синець не виглядав надто серйозним і жодна кістка не була зламана. Його пістолет досі працює, він вискочив і вернувся до автокобури, коли він подумав про нього. Пирійці робили міцне спорядження. Аптечка також працювала. Якщо він пильнуватиме, зможе йти доволі прямо і може вижити з землі, то з високою ймовірністю зможе дістатися міста. Втім, що його там чекатиме зовсім инша справа. Він це з’ясує як туди дійде. Дістатись туди було головним пріоритетом.
З пасивного боку була планета Пир. Тяжіння, що висмоктує сили, убивча погода й жорстокі тварини. Чи зможе він вижити? Неначе, щоб підкреслити його думки, небо потемніло і дощ задріботів лісом посуваючись в його напрямку. Джейсон звівся на ноги і зорієнтувався перш ніж дощ вкраде видимість. Зазубрений гірський кряж нечітко виднівся на обрії, він згадав що вони їх минали відлітаючи. Вони згодяться на перший проміжний пункт. По досягненні якого, він потурбується про наступний відтинок подорожі.
* * * * *
Листя й бруд летіли за швидкими поривами вітру, далі він промок від дощу. Вимоклий, змерзлий, вже втомлений до кісток він протиставляв хитку силу ніг цій планеті смерти.
Коли смеркло ще й досі дощило. Не було жодної певності щодо правильного напрямку і ніякого сенсу продовжувати. Якщо цього мало, Джейсон був на межі повного виснаження. Ніч заповідалась на мокру. Всі дерева були товсто-стовбурними і слизькими, він не зміг би влізти на жодне навіть у світі з нормальним тяжінням. Захищені зваленими деревами і густими кущами місця були настільки ж мокрі як і решта лісу. Зрештою, він згорнувся калачиком з підвітряного боку дерева і заснув, тремтячи під струменями води, що його заливала.