Дощ припинився близько опівночі і температура різко впала. Джейсон мляво прокинувся від сну, в якому він замерз до смерти, щоб виявити, що то була майже правда. Добротний сніг просівався крізь крони дерев, присипаючи землю і просто йому в лице. Холод кусав його плоть і коли він чхнув в грудях заболіло. Його зболіле й оніміле тіло хотіло лиш відпочинку, однак останній проблиск розуму звів його на ноги. Якщо він зараз ляже, то помре. Тримаючись однією рукою дерева щоб не впасти, він почав плентатись довкола нього. Крок по човгкім кроці, навколо і навколо, аж поки страшний холод не відпустив трохи і він перестав тремтіти. Втома повзала ним ніби вкутувала сірою ковдрою. Він продовжував ходьбу половину часу з заплющеними очима. Розплющуючи їх тільки коли падав і доводилось боляче зводитись на ноги.
На світанку сонце випалило снігові хмари. Джейсон притулився до свого дерева і запаленими очима моргнув до неба. Земля була білою у всіх напрямках, за винятком довкруж дерева, де він затинаючись ногами збовтав коло чорного багна. Спиною проти гладкого стовбура, Джейсон повільно опустився на землю, даючи сонцю всмоктатися в нього.
Знемога ввела його у стан марення, а губи потріскалися від спраги. Майже безперервний кашель рвав його груди вогненними пальцями. Хоча сонце досі було низько, та вже пекло випікаючи його шкіру насухо. Сухе і спекотне.
То не було добре. Ця думка продовжувала нити в його мозку, поки він не визнав цього. Обертав її знову і знову, розглядав її з усіх боків. Що було не так? Те, як він почувався.
Пневмонія. У нього були всі симптоми.
Його сухі губи потріскалися і кров змочувала їх коли він всміхався. Він уник всіх тваринних небезпек Пиру, усіх великих хижаків і отруйних рептилій, тільки для того щоб впасти від найменшого з усіх звірів. Втім у нього був засіб і на цього. Засукавши рукав з тремтячими пальцями, він притис аптечку до своєї голої руки. Вона клацнула і почала гудіти сердитим виттям. Це щось означало, він знав, однак просто не міг згадати. Піднявши її він побачив, що одна з підшкірних голок висувалась лише наполовину з гнізда. Звісно ж. Не вистачало антибіотика, якого вимагав аналізатор. Це вимагало заправки.
Джейсон жбурнув прилад з прокляттям і він хлюпнув в воду і зник. Кінець медицини, кінець аптечки, кінець Джейсона дінАльта. Самотнього борця з небезпеками смертельного світу. Сильного серцем незнайомця, що зміг зрівнятись з місцевими жителями. Йому вистачило всього лиш одного дня на самоті, щоб спромогтись підписати собі смертний вирок.
* * * * *
Здушене гарчання відлунювало позад нього. Він одним рухом повернувся, впав і вистрілив. Все скінчилось, перш ніж він усвідомив, що сталося. Пирійське навчання відточило його рефлекси на підкірковому рівні. Джейсон втупився у потворного вмираючого звіра менше як в метрі від нього, і зрозумів, що його добре натренували.
Його першою реакцією було невдоволення, що він убив одного з собак корчувальників. Коли він придивився, то зрозумів, що це тварина дещо відрізнялась забарвленням, розмірами й характером. Хоча більшість із його передньої четвертини знесло пострілом, кров пульсувала передсмертними цівками, воно досі намагалось дістатися Джейсона. Доки очі засклилися смертю воно проборсалось майже до його ніг.
Це був не зовсім собака корчувальника, хоча була ймовірність, що це був його дикий родич. Зі спорідненістю схожою як в собаки з вовком. Він замислився чи існували які-небудь инші спільні риси між вовками і цим мертвим звіром. Чи вони теж полюють зграями?
Щойно думка спливла в голові, він глянув вгору — ні на мить не завчасно. Великі постаті плигали з-за дерев, наближаючись до нього. Коли він підстрелив двох, решта загарчали від люті і потонули у лісі. Вони не втекли. Замість злякатися смерти вони ще сильніше розлютились.
Джейсон сидів спиною до дерева і чекав, поки вони не наблизяться, перш ніж вбивати їх. З кожним пострілом і передсмертним криком обурені живі завили ще голосніше. Деякі з них кидались одне на одного, даючи волю наростаючій злості. Один стояв на задніх лапах і здирав великі смужки кори з дерева. Джейсон стрельнув у нього напрямку, проте він був занадто далеко, щоб влучити.
Він зрозумів, що лихоманка давала певні переваги. Логічно він розумів, що проживе тільки до заходу сонця, чи доки не скінчаться набої. Однак це не сильно його турбувало. Насправді ніщо не мало значення. Він впав, повністю розслабився, піднімаючи руку тільки для пострілу, а тоді даючи їй знову впасти. Що кілька хвилин він змушений був рухатись, щоб подивитися з тилу дерева, і вбити когось з тих, хто підкрадався з його в сліпого боку. Він смутно мріяв притулитись до меншого дерева, однак це не вартувало зусиль перейти до такого.