— Ті вогняні штуки можуть завдати нам незручностей, — сказав Рез. — Отой покриває витинок, де ти хочеш прориватись.
— З цим не буде жодних проблем, — запевнив його Джейсон. — Може й видається, що залпи здійснюються випадковим чином, проте це не так. Вони прочісують якраз достатньо аби надурити тварин, та вони аж ніяк не розроблялись щоб стримувати людей. Зауваж. Полум’я регулярно повторюється з дво-, чотири-, три- і одно-хвилинними інтервалами.
Вони відповзли до улоговини, де їх чекали Накса й инші. В загоні було лише тридцять людей. Те, що їм було необхідно зробити було під силу тільки швидким, легким підрозділом. Найсильнішою їх зброєю був елемент несподіванки. Відбери його в них і решта їх зброї не вистоїть і секунду проти міських гармат. Всім з вигляду було незручно в хутряних і шкіряних обгортках тож деякі чоловіки розкутались трохи, щоб охолодитись.
— Закутатись, — наказав Джейсон. — Жоден з вас не був так близько до обводу, тож ви не розумієте наскільки тут небезпечно. Накса втримує великих тварин, а ви можете впоратись із дрібнішими. Не це небезпечно. Кожна колючка отруйна і навіть травинки мають смертельні жала. Слідкуйте за комахами всякого роду і щойно почнемо рух дихайте тільки через вологу тканину.
— Слушна думка, — фиркнув Накса. — Сам ніґди не бив’ім ближче. Смерть, смерть чигає біля тої стіни. Робіть я він ка’е.
* * * * *
Тепер їм залишалось лиш чекати, підточуючи й так вже гострі як голки арбалетні стріли і споглядати повільний рух сонця. Тільки Накса не поділяв нетерплячки. Він сидів з відсутнім поглядом, слухаючи рух живності в джунглях довкола них.
— Вже в дорозі, — сказав він. — Найбільші істоти про яких я коли чув. Нема жадного звіра звіти до гір, що не гнав би щодуху до міста.
Джейсон частково це знав. Напруження у повітрі і хвиля посиленого гніву і ненависті. Це спрацює, він знав, якби тільки їм вдалось зосередити напад на невеличкій ділянці. Мовці, здавалось були цього певні. Вони тихо вийшли вранці, тонкою вервечкою нечесаних чоловіків, рухаючись з екстрасенсорним розмахом зганяючи пирійське життя і роздратованим відсилаючи його на місто.
— Вони вдарили! — раптом сказав Накса.
Зараз же чоловіки зірвались на ноги, дивлячись у бік міста. Джейсон відчув коли розпочався напад і знав, що це воно. Поодаль чулись звуки пострілів і важких вибухів. Тонкі хвильки диму почали здійматись понад верхівки дерев.
— Давайте на позиції, — сказав Рез.
Навколо них джунглі вили відголосом ненависті. А менш чутливі рослини скорчились, повітря було сповнене дрібних летких частинок. Накса потів і бурмотів відвертаючи тварин, що мчали на них. Заки вони дістались останнього листяного щита перед вигорілою ділянкою, вони втратили чотирьох чоловік. Одного вжалила комаха, Джейсон вчасно вилікував його аптечкою, проте він настільки заслаб, що був змушений повернути назад. Инші три були вкушені чи подряпані і допомога прийшла надто пізно. Їх опухлі, покручені тіла залишили на стежці.
— Бісові звірі завдають болю голові, — пробурмотів Накса. — Коли ми увійдемо?
— Не зараз, — сказав Рез. — Чекаємо сигналу.
В одного з чоловіків було радіо. Він дбайливо його встановив, а тоді закинув антени на гілки. Набір був захищений щоб не випускати ніякої радіації. Його ввімкнули, однак лиш шипіння статичної атмосфери лунало з динаміка.
— Можна було його синхронізувати, — сказав Рез.
— Ні, не можна, — сказав йому Джейсон. — Принаймні не точно. Маємо завдати удару на цю стіну коли напад буде в самому розпалі, коли наші шанси найвищі. Навіть якщо вони почують повідомлення воно їм всередині не важитиме. А через кілька хвилин — не матиме значення.
Звук з динаміка змінився. Голос сказав коротке речення, тоді вимкнувся.
— Принесіть три діжки борошна.
— Рушаймо, — закликав Рез, починаючи рух.
— Зажди, — сказав Джейсон, схопивши його руку. — Я вираховую вогнемет. Він спрацює за... от і він! — Струмінь вогню полив ґрунт і вимкнувся. — Маємо чотири хвилини до наступного спалаху... втрапили на довший інтервал!
* * * * *
Вони бігли, спотикаючись в м'якому попелі, перестрибуючи обвуглені кістки й іржавий метал. Двоє чоловіків схопили Джейсона під руки і напів волокли його по землі. Так не було заплановано, проте це зберегло дорогоцінні секунди. Вони сперли його до стіни і він намацав зроблені ним бомби. Заряди від Кренонового пістолета, взяті коли його вбили, були скріплені до пускової схеми. Кожен рух ретельно готували тож зараз все йшло гладко.
Джейсон вибрав металеву стінку як найкраще для прориву місце. Воно було найбільш надійною перешкодою для місцевого життя, тому можливо не було посилене мішками з піском чи иншим наповненням, на відміну від решти частин стіни. Якщо він помилився — вони всі мерці.