ЧАСТИНА ДРУГА
Едвард Тальяферро, розглядаючи вітальню та її господаря, не міг стримати величезного подиву. Здавалося, що і вона, і він існують в ізоляції, ніби закуток незбагненного світу. Земні звуки не долинали у це оббите м’якою повстю безвіконне кубелечко. Земні світло й повітря тут були витіснені штучним освітленням та кондиціонером.
Вітальня була простора, але тьмяна і захаращена. Вони ледве знайшли де ступити, щоб дістатися до канапи, на якій збоку жужмом лежали недбало згорнуті фільмокопії книжок.
Власник вітальні був кремезний і округлий, з великим круглим обличчям. Він сновигав по кімнаті на куцих ногах, під час розмови увесь час кивав головою, від чого окуляри з грубими скельцями мало не злітали з майже непомітного ґудзика, що правив йому за носа. Його ледь витрішкуваті оченята з важкими повіками з короткозорою доброзичливістю зиркали на них, поки він умощувався у кріслі за секретером, над яким звисав єдиний в кімнаті яскравий світильник.
— Дуже радий, панове, що ви завітали. Даруйте, даруйте за розгардіяш у вітальні, — він зробив промовистий жест рукою із короткими, схожими на обрубки пальцями. — Я саме укладаю каталог речей, що стосуються екстратерології. У мене вже їх назбиралося чимало. Просто жахлива робота. Ось, наприклад…
Він вихилився з крісла і зарився в купу предметів біля секретера, потім виринув звідти з димчасто-сірим напівпрозорим предметом грубої циліндричної форми.
— Ось, — сказав він, — предмет Каллістанської цивілізації, що може бути реліктом розумних негуманоїдних формацій. Ще не з’ясовано остаточно. Не більше десятка було знайдено, але з відомих мені цей екземпляр найдосконаліший.
Господар так жбурнув його назад, що Тальяферро мало не підскочив з несподіванки. Опецькуватий чоловічок глянув у бік Тальяферро і заспокоїв його:
— Не лякайтеся, він не крихкий. — Потім чоловічок знову вмостився у кріслі, тісно сплів коротенькі пальці у себе на череві, і його руки почали повільно підійматися й опускатися у ритмі дихання. — Отже, чим я можу прислужитися?
Поки Мандел викладав суть справи, Тальяферро поринув у міркування. Саме так, нещодавно якийсь Венделл Ерт випустив книжку під назвою «Порівняльна характеристика еволюційних процесів на водно-кисневих планетах». Звичайно, то був інший Венделл Ерт. Однак Тальяферро не стерпів і запитав:
— Докторе Ерт, чи не ви є автором «Порівняльної характеристики еволюційних процесів»?
Блаженна усмішка розпливлася по обличчю Ерта.
— Ви читали?
— Ні, ще не встиг, але…
Обличчя Ерта враз набрало осудливого виразу.
— Тоді ви просто мусите. Тут-таки. Ось, у мене є примірник…
Він хотів було знову покинути крісло, але Мандел зразу ж крикнув:
— Постривай, Ерте, насамперед головне! У нас дуже серйозна справа.
Він майже силоміць втиснув Ерта назад у крісло й почав скоромовкою розповідати, наче боявся, аби щось стороннє не перебило знову. Всю історію він викладав на диво небагатослівно.
Слухаючи, Ерт повільно багровів. Він схопився обіруч за свої окуляри і підсунув їх вище до перенісся.
— Передача маси у просторі! — враз вигукнув він.
— Я бачив її на власні очі, — сказав Мандел.
— І ніколи не казав мені!
— Я заприсягнув мовчати. Винахідник був… дещо своєрідний. Я вже пояснював.
Ерт гримнув по секретеру.
— Як ти, Манделе, міг дозволити, щоб такий винахід залишався власністю ексцентричної особи? Знання у нього в разі потреби слід було відібрати Психічним Зондом.
— Це його вбило б, — запротестував Мандел.
Але Ерт уже ні на що не зважав. Він хитався взад-вперед, міцно притиснувши руки до щік.
— Передача маси! Єдиний порядний спосіб, яким повинна подорожувати цивілізована людина. Єдиний можливий спосіб. Єдино мислимий спосіб. Якби я тільки знав! Якби я міг бути там! Але ж цей готель аж за тридцять миль звідси.
Райджер, який слухав, не приховуючи роздратованості на своєму обличчі, нарешті не витримав:
— Наскільки мені відомо, звідси є пряме сполучення просто з Конвент-Холлом. Туди можна дістатися за десять хвилин.
Ерт закляк і дивно поглянув на Райджера. Його щоки почали надиматися. Він зірвався на ноги й прожогом вискочив з кімнати.
— Що з ним у біса стряслося? — здивувався Райджер.
— Хай йому чорт! — пробурмотів Мандел. — Мені слід було попередити вас.
— Про що?
— Доктор Ерт не користується ніякими транспортними засобами. Невротична фобія. Він пересувається виключно пішки.
Каунас обвів напівосвітлену кімнату спантеличеним поглядом.
— Але ж він екстратеролог, чи не так? Знавець форм життя на інших планетах?
Тальяферро підвівся, підійшов до моделі нашої Галактики, приваблений внутрішнім сяйвом зоряних систем. Йому ще не доводилося бачити Галактичний Диск у такому масштабі і в такому детальному виконанні.
— Так, він екстратеролог, — сказав Мандел, — але ніколи не був на жодній з досліджуваних планет і ніколи не побуває. Я сумніваюся, щоб за останніх тридцять років він хоч раз побував далі як за милю від цієї кімнати.
Райджер розреготався.
— Може, вам це видається смішним, — сердито спалахнув Мандел, — але я радив би добирати слів у розмові з доктором Ертом.
За якусь хвилинку знову з’явився Ерт.
— Прошу мені вибачити, панове, — пошепки сказав він. — А тепер можемо взятися до нашої проблеми. Може, хтось із вас надумав зізнатися?
Губи Тальяферро саркастично скривилися. Цей опецькуватий, ув’язнений у власній квартирі екстратеролог не такий уже й грізний навіть на вигляд, аби змусити будь-кого зізнатися. Зрештою, обійдеться й без талантів цього детектива, якщо він взагалі їх має.
— Докторе Ерт, — запитав Тальяферро, — ви маєте зв’язки з поліцією?
Неприховане самовдоволення, здавалося, розпливлося на рум’яному обличчі Ерта.
— Офіційно зв’язків з поліцією я не підтримую, докторе Тальяферро, але наші неофіційні взаємини вельми плідні.
— В такому разі поділюся з вами деякою інформацією, яку ви зможете передати поліції.
Ерт мовчки втягнув черево і смикнув за полу своєї сорочки. Пола вилізла із штанів, а Ерт повільно протер нею скельця окулярів. Лише повністю упоравшись з цією процедурою й ретельно насадивши окуляри знову на ніс, він урешті запитав:
— І чим саме ви збираєтесь поділитися?
— Я назву вам ім’я присутнього під час смерті Вільєрса, того, хто перезняв його доповідь.
— Ви розгадали цю таємницю?
— Я обмірковував її цілий день. Сподіваюся, що докопався. — Тальяферро, здавалося, насолоджувався ефектом від своїх слів.
— Отже?
Тальяферро глибоко вдихнув. Справа мала бути нелегкою, хоч він готувався до цього вже кілька годин.
— У всьому, безсумнівно, винен, — сказав він, — доктор Х’юберт Мандел.
Мандел втупився у Тальяферро, важко дихаючи від раптового обурення.
— Послухайте, докторе, — голосно почав він, — якщо ви маєте хоч будь-яку підставу для такого безглуздого…
Тенор Ерта птахом впурхнув у паузу:
— Нехай каже, Х’юберте, вислухаймо його. Ти ж підозрюєш його, і ніхто не має права заборонити йому підозрювати тебе.
Мандел сердито замовк.
Тальяферро, не дозволяючи своєму голосові затинатися, повів далі:
— Це, докторе Ерт, навіть важко назвати підозрою. Докази абсолютно очевидні. Четверо нас знали про передачу маси, але тільки один з нас — доктор Мандел — був очевидцем досліду. Тільки він знав, що метод реальний. Тільки він знав, що доповідь на цю тему дійсно існує. Трьом з нас було лише відомо, що. Вільєрс у більшій або меншій мірі неврівноважена людина. Звісно, ми могли припустити, що він дійсно винайшов метод передачі. Тому й відвідали Вільєрса об одинадцятій, гадаю, щоб переконатися в цьому, хоч прямо ніхто з нас так не казав. Але під час візиту він поводив себе ще гірше, ніж звичайно. Просто як божевільний.