— Думаєте, вони подарують вам життя? Після того, як ви провели час зі мною? Усі, хто поруч зі мною, помирають.
— Про що це вона? — прошепотіла лікарка Тем.
«Це параноя, — подумала Джейн. — Вона марить про переслідування».
Жінка різко зупинилася й витріщилася на папку біля ніг.
«Не розгортай її. Будь ласка, не розгортай».
Вона підняла папку, глянула на ім’я на обкладинці.
«Відволікти її, негайно!»
— Перепрошую, — сказала Джейн. — Мені дуже… мені дуже треба в туалет. З вагітними буває.
Вона махнула рукою на вбиральню в кімнаті очікування.
— Можна мені? Будь ласка?
Жінка кинула карту на столик, поза зоною досяжності Джейн.
— Двері не замикати.
— Ні. Обіцяю.
— Іди.
Лікарка Тем торкнулася руки Джейн.
— Потрібна допомога? Може, піти з вами?
— Ні, усе гаразд, — відповіла Джейн і підвелася на неслухняні ноги.
Їй відчайдушно хотілося згребти свою картку, проходячи повз столик, але Божевільна пані весь час дивилася на неї. Тож Джейн увійшла до вбиральні, увімкнула світло, зачинила двері. Відчула несподіване полегшення від того, що залишилася на самоті й не під дулом пістолета.
«Я все одно могла б замкнутися тут. Засісти й чекати, доки все це скінчиться».
Але вона подумала про лікарку Тем, про санітара, про Ґленну й Доменіку, які чіплялися одна за одну на дивані. «Якщо я розізлю Божевільну пані, то постраждають вони. А я буду боягузка, що сховалася за дверима».
Тож вона скористалася вбиральнею, вимила руки. Набрала води в рота, бо ж невідомо, коли наступного разу буде змога попити. Витираючи мокре підборіддя, роззирнулася по кімнатці, шукаючи чогось, що можна використати як зброю, але побачила лише паперові рушники, дозатор мила й урну для сміття зі сталі-нержавійки.
Двері раптом розчахнулися. Вона розвернулася й побачила, що на неї дивиться Божевільна пані. «Вона мені не довіряє. Авжеж, вона мені не довіряє».
— Я вже закінчила, — сказала Джейн. — Виходжу.
Вийшовши з убиральні, вона пішла назад до дивана й побачила, що її карта так і лежить на столику.
— Тепер будемо сидіти й чекати, — сказала жінка і вмостилася в кріслі, поклавши пістолет на коліно.
— Чого ми чекаємо? — спитала Джейн.
Жінка пильно подивилася на неї і спокійно відповіла:
— Кінця.
Джейн пронизало тремтіння. Водночас вона відчула ще дещо — напруження в животі, — наче рука повільно стискалася в кулак. Вона затримала дихання, коли перейми стали болісними, а на чолі краплями проступив піт. П’ять секунд. Десять. Потроху відпустило, і вона відкинулася на спинку дивана, глибоко дихаючи.
Лікарка Тем стривожено глянула на неї.
— Що сталося?
Джейн ковтнула слину.
— Здається, це пологи.
— У нас там коп? — перепитав капітан Гейдер.
— Не можна, щоб ця інформація стала відома, — сказав Гебріел. — Я не хочу, щоб хтось знав про її роботу. Якщо злочинниця дізнається, що тримає в заручниках копа…
Він глибоко вдихнув і сказав уже тихо:
— Не можна, щоб ЗМІ про це знали. От і все.
Лерой Стіллмен кивнув.
— Не дозволимо. Після того, що сталося з тим охоронцем? — Він замовкнув. — Маємо тримати це в таємниці.
Гейдер мовив:
— Те, що в нас там коп, може зіграти нам на руку.
— Перепрошую? — втрутилася Мора, налякана тим, що Гейдер сказав таке в присутності Гебріела.
— У детектива Ріццолі є голова на плечах. І вона вміє поводитися зі зброєю. Може вплинути на те, що там станеться.
— А ще вона на дев’ятому місяці вагітності й будь-коли може народити. Чого саме ви від неї чекаєте?
— Просто кажу, що в неї є поліцейський інстинкт. Це добре.
— Наразі єдиний інстинкт, якого я хотів би для своєї дружини, — це самозбереження, — відповів йому Гебріел. — Хочу, щоб вона була жива й здорова. Тож не розраховуйте на героїзм. Просто витягніть її звідти.
— Ми не зробимо нічого такого, що поставить вашу дружину в небезпечне становище, агенте Дін, — сказав Стіллмен. — Це я вам обіцяю.
— Хто ця жінка?
— Ми досі намагаємося встановити її особу.
— Чого вона хоче?
Втрутився Гейдер:
— Можливо, агенту Діну та докторці Айлс варто вийти з трейлера, щоб ми повернулися до роботи.
— Ні, усе гаразд, — відповів йому Стіллмен. — Він мусить знати. Авжеж, мусить.
Він глянув на Гебріела.
— Ми не поспішаємо, щоб вона мала змогу заспокоїтись і почала говорити. Поки що ніхто не постраждав, ми маємо час.
Гебріел кивнув.