Усі розвернулися на кремезного чолов’ягу, який щойно ввійшов до трейлера. Агент Джон Барсанті був, як завжди, вбраний у шовкову краватку й застебнуту донизу сорочку; вбрання, як завжди, сиділо на ньому не дуже добре. На здивування Гебріела він відповів стриманим кивком.
— Дуже прикро щодо Джейн, — сказав Барсанті. — Мене повідомили, що вас затягло в цей безлад.
— Ніхто не казав мені, що ви приїдете, Джоне.
— Ми стежимо за розвитком подій. Готові допомогти в разі потреби.
— Навіщо відправляти когось аж із Вашингтона? Чому не скористатися ресурсами Бостонського офісу?
— Бо, найімовірніше, дійде до переговорів. Було логічно відправити когось досвідченого.
Двоє чоловіків мовчки дивились один на одного. Гебріел подумав: «Досвід не може бути єдиною причиною присутності Джона Барсанті». ФБР не мало звички надсилати людину заступника директора для нагляду за локальними переговорами.
— Хто тоді головує в переговорах? — запитав Гебріел. — ФБР? Чи поліція Бостона?
— Капітане Гейдер! — гукнув Емертон. — Маємо дзвінок з лікарні! На одній з їхніх ліній!
— Вони готові до переговорів, — мовив Гебріел.
Як він і передбачив.
Стіллмен з Барсанті перезирнулися.
— Ходіть, лейтенанте, — сказав Барсанті. Стіллмен кивнув і пішов до телефона.
— Ви на гучному зв’язку, — сказав Емертон.
Спеціаліст із переговорів набрав повітря, натиснув кнопку.
— Алло, — спокійно сказав він, — говорить Лерой Стіллмен.
Відповів чоловік із так само спокійним голосом. Доволі грубим, із натяком на південну протяжність.
— Ви поліціянт?
— Так, лейтенант Лерой Стіллмен, поліція Бостона. З ким я говорю?
— Ви вже знаєте моє ім’я.
— Боюся, що ні.
— То запитайте ФБРника. У вас там є ФБРник, правда? Стоїть у вашому трейлері?
Стіллмен глянув на Барсанті з виразом «звідки він, у біса, знає?» і сказав у слухавку:
— Перепрошую, сер. Я не знаю вашого імені, та хотів би знати, з ким веду розмову.
— Я Джо.
— Гаразд, Джо.
Лейтенант видихнув. Поки все йде правильно. Принаймні ім’я вони мають.
— Скільки у вас там народу в трейлері, Лерою?
— Поговорімо про вас, Джо…
— ФБРник же є. Правда?
Стіллмен промовчав.
Джо зареготав.
— Я знав, що вони об’являться. ФБР, ЦРУ, військова розвідка, Пентагон. Так, вони всі знають, хто я такий.
Гебріел бачив вираз Стіллменового обличчя. «Маємо справу з чоловіком із манією переслідування».
— Джо, — мовив переговорник, — немає сенсу це затягувати. Може, поговоримо про те, як це спокійно скінчити?
— Нам тут потрібна телекамера. Жива трансляція для ЗМІ. Маємо зробити заяву й показати вам відеозапис.
— Повільніше. Спочатку познайомимося.
— Я не хочу заводити знайомство. Відправте сюди телекамеру.
— З цим буде проблема. Мушу узгодити це з вищим керівництвом.
— Вони ж стоять поряд з вами, чи не так? То чому б вам не розвернутися, Лерою, і не спитати? Попросіть оте керівництво запустити процес.
Стіллмен завагався: Джо дуже чітко розумів, що відбувається. Нарешті він сказав:
— Ми не можемо дозволити пряму трансляцію.
— Байдуже, що я вам за це запропоную?
— І що ж це може бути?
— Двоє заручників. Ми віддамо їх на знак доброї волі. Ви пришлете нам оператора й репортера, ми вийдемо в прямий ефір. Щойно скажемо те, що хочемо, віддамо ще двох заручників. Ми повернемо вам чотирьох людей, Лерою. Чотири життя в обмін на десять хвилин телеефіру. Обіцяю вам видовище, від якого просто дах поїде.
— Який у цьому сенс, Джо?
— Сенс у тому, що ніхто нас не послухає, ніхто нам не повірить. Ми втомилися втікати й хочемо повернути собі життя. Лишився тільки такий спосіб. Тільки так люди в цій країні знатимуть, що ми говоримо правду.
Гейдер провів пальцем по горлу — сигнал призупинити розмову.
— Заждіть, Джо, — сказав Стіллмен і накрив слухавку рукою. Подивився на Гейдера.
— Думаєте, він знатиме, чи йде ефір? — спитав Гейдер. — Якщо змусимо його повірити, що трансляція справді йде…
— Цей чоловік не дурний, — втрутився Гебріел. — Навіть не думайте про такі ігри. Так ви його лише розлютите.
— Агенте Дін, може, вийдете на вулицю?
— Вони хочуть привернути увагу ЗМІ, от і все! Нехай скажуть, що хочуть. Нехай звернуться до глядачів, якщо це потрібно, щоб усе скінчилося!
З динаміка пролунав голос Джо:
— Лерою, то ви хочете домовитися чи ні? Бо по-жорсткому ми теж можемо. Замість живих заручників повернемо вам мертвих. Маєте десять секунд, щоб вирішити.