— Я слухаю, Джо, — озвався Стіллмен. — Річ у тому, що живу трансляцію мені не так просто влаштувати. Потрібна співпраця телеканалу. Може, запишемо вашу заяву? Доправимо вам портативну відеокамеру, скажете те, що хочете, говоритимете стільки, скільки вам потрібно…
— А ви поховаєте десь цю плівку, так? Вона ніколи не побачить світу.
— Така моя пропозиція, Джо.
— Ми обидва знаємо, що ви можете краще. Як і всі ті, хто зараз із вами в трейлері.
— Жива трансляція неможлива.
— Тоді мені нема чого вам сказати. Прощавайте.
— Заждіть…
— Так?
— Ви серйозно? Про заручників?
— Якщо ви дотримаєтеся своєї половини угоди. Нам потрібні оператор і репортер, щоб засвідчити те, що тут відбувається. Справжній репортер, не якийсь коп із фальшивим посвідченням преси.
— Погоджуйтесь, — сказав Гебріел. — Можливо, саме так ми можемо з цим покінчити.
Стіллмен знову прикрив слухавку рукою.
— Жива трансляція не обговорюється, агенте Дін. Це неможливо.
— Чорт забирай, якщо вони її хочуть, то дайте!
— Лерою? — знову заговорив Джо. — Ви ще там?
Стіллмен видихнув.
— Джо, ви мусите мене зрозуміти. Потрібен час. Треба знайти репортера, який захоче до вас піти. Захоче ризикнути життям…
— Ми говоритимемо лише з одним репортером.
— Чекайте, ви нікого не назвали.
— Він знає цю тему. Він підготувався.
— Ми не можемо гарантувати, що цей репортер…
— Пітер Лукас із «Бостон Триб’юн». Викличте його.
— Джо…
У слухавці клацнуло, тоді загуло. Стіллмен глянув на Гейдера:
— Цивільним туди не можна. Так вони просто отримають ще заручників.
— Він сказав, що спочатку двох відпустить, — завважив Гебріел.
— Ви в це вірите?
— Одна з них може бути моя дружина.
— Звідки вам знати, що репортер на таке взагалі погодиться?
— На, ймовірно, найгучнішу історію життя? Журналіст на таке піде.
Барсанті мовив:
— Здається, тут є ще одне запитання без відповіді. Хто, у біса, цей Пітер Лукас? Репортер «Бостон Триб’юн»? Чому їм потрібен саме він?
— Зателефонуймо йому, — відповів Стіллмен. — Може, він знає.
12
«Ти жива. Ти мусиш бути жива. Я б знав, я б відчув, якби це було не так.
Правда ж?»
Гебріел сидів на дивані в кабінеті Мори, згорбившись, охопивши голову руками, і намагався придумати, що ще можна зробити, та страх постійно затьмарював логіку. Як морський піхотинець, він ніколи не втрачав спокою під вогнем. А тепер не міг навіть зосередитися, не міг позбутись образу, що переслідував його з того розтину: перед очима стояло інше тіло на столі для аутопсії.
«Я взагалі тобі говорив, як я тебе люблю?»
Він не чув, як відчинилися двері. Лише коли Мора сіла навпроти нього й поставила на столик два горнятка з кавою, Гебріел нарешті підняв голову. Дивлячись на Мору, подумав: «Вона завжди така зібрана, завжди все контролює». Така несхожа на його різку, темпераментну дружину. Ці жінки такі різні, і все одно їх об’єднує дружба, яку він не до кінця розуміє.
Мора показала на горня.
— Ви п’єте чорну, правда?
— Так, дякую.
Він сьорбнув, тоді знову поставив горня на стіл, бо насправді кави йому не хотілося.
— Ви обідали? — спитала Мора.
Гебріел потер обличчя.
— Я не голодний.
— Маєте виснажений вигляд. Можу принести ковдру, якщо хочете трохи полежати.
— Мені не заснути, ніяк. Поки вона не вийде звідти.
— Зв’язалися з її батьками?
— Господи… — Гебріел похитав головою. — Оце справжня мука. Найтяжче було переконати їх зберігати це в таємниці. Вони не можуть приїхати сюди, не можуть поділитися з друзями. Навіть не знаю, чи варто було взагалі їм казати.
— Ріццолі хотіли б знати про таке.
— Але вони погано вміють берегти таємниці. А якщо ця розкриється, це може вбити їхню дочку.
Вони трохи посиділи мовчки. Єдиним звуком було сичання прохолодного повітря з кондиціонера. На стіні за столом висіли плакати з квітами в елегантних рамках. Кабінет відображав саму натуру цієї жінки — охайної, педантичної, розважливої.
Вона тихо промовила:
— Джейн із тих, хто виживає. Ми обоє це знаємо. Вона зробить усе, що потрібно, щоб вижити.
— Я просто хочу, щоб вона трималася подалі від лінії вогню.
— Вона не дурна.
— Проблема в тому, що вона — коп.
— Хіба ж це не перевага?
— Скільки копів загинули, намагаючись бути героями?
— Вона вагітна. Не ризикуватиме.
— Хіба? — Гебріел глянув на неї. — Знаєте, як вона зранку опинилася в лікарні? Давала свідчення в суді. Обвинувачуваний розійшовся, і моя дружина, моя прекрасна дружина кинулася в бійку, щоб його скрутити. Саме тоді відійшли води.