— Я хочу подивитися все.
Мур зупинився, тримаючи руку на мишці. Подивився на Гебріела.
— Не варто, — тихо сказав він.
— Може, й варто. Покажіть усе.
Повагавшись трохи, Мур клацнув мишкою, переходячи до наступної фотографії. Тепер поліціянт стояв біля вікна Роука й дивився на чоловіка, який за кілька наступних секунд мав позбавити його життя. Рука копа лежала на пістолеті. Просто обережність? Чи він уже підозрював, що дивиться в обличчя вбивці?
Перед наступним знімком Мур знову завагався. Він їх уже бачив, знав, які жахи чекають попереду. Клацнув мишкою.
На знімку завмерла мить у всіх жорстоких подробицях. Офіцер ще стояв, пістолет був не в кобурі. Його голову відкинуло назад ударом кулі, обличчя вже розвалювалося, плоть вибухала кривавим туманом.
Четверте, останнє фото завершувало підбірку. Тіло поліціянта лежало на дорозі біля машини стрілка. Це був постскриптум, однак він змусив Гебріела раптом податися вперед. Він вдивився в заднє вікно автомобіля. У силует, якого не було видно на трьох попередніх кадрах.
Мора теж його бачила.
— На задньому сидінні в Роука хтось є, — сказала вона.
— Саме це я й хотів вам показати, — сказав Мур. — У машині Роука була третя людина. Може, ховалася, може, спала на задньому сидінні. Незрозуміло, чоловік це чи жінка. Видно лише коротко стрижену голову, що піднімається після пострілу.
Він подивився на Гебріела.
— Це третій поплічник, якого ми ще не бачили й не чули. Хтось, хто був із ними в Нью-Гейвені. Код активації міг призначатися не одній людині.
Гебріел досі не зводив очей з екрана. Із загадкового силуету.
— Ви сказали, що він військовий.
— Так ми й знайшли його відбитки. Відслужив в армії, з 1990 по 1992 рік.
— Де саме? — Мур не відповів одразу, Гебріел пильно подивився на нього. — Чого його вчили?
— ВТС. Вибухотехнічна служба.
— Бомби? — сказала Мора й налякано подивилася на Мура. — Якщо він уміє їх знешкоджувати, то й робити, певно, вміє.
— Ви сказали, що він відслужив лише два роки, — сказав Гебріел. Власний голос здався йому моторошно спокійним. Наче голос холоднокровного чужинця.
— Він мав… проблеми, коли його відправили до Кувейту, — мовив Мур. — Його звільнили з позбавленням прав і привілеїв.
— Чому?
— Відмовився виконувати наказ. Ударив офіцера. Мав численні конфлікти з іншими солдатами свого підрозділу. Його емоційна нестабільність викликала підозри — начебто він міг страждати на параною.
Слова Мура лунали мов удар за ударом, вибивали повітря з Гебріелових легень.
— Господи, — промимрив він. — Це все змінює.
— Що ви хочете сказати? — спитала Мора.
Він подивився на неї.
— Не можна марнувати час. Треба витягати її звідти, негайно.
— А переговори? Як щодо «не поспішати»?
— Це вже не актуально. Цей чоловік не лише має нестабільну психіку — він уже вбив копа.
— Він не знає, що Джейн із поліції, — завважив Мур. — І ми не дозволимо йому дізнатися. Слухайте, принцип залишається той самий. Що довше триває криза з заручниками, то кращий зазвичай має результат. Переговори працюють.
Гебріел указав на ноутбук.
— Як, у біса, вести переговори з тим, хто чинить таке?
— Це можливо. І це необхідно.
— Авжеж, там не ваша дружина!
Він побачив, як спантеличено дивиться на нього Мора, й відвернувся, намагаючись опанувати себе.
Далі заговорив Мур — тихим, м’яким голосом.
— Те, що ви відчуваєте, через що вам доводиться проходити… Знаєте, я там був. Я точно знаю, що ви переживаєте. Два роки тому викрали мою дружину, Кетрін. Чоловік, якого ви можете пригадати. Воррен Гойт.
Хірург. Авжеж, Гебріел його пам’ятав. Чоловік ночами прослизав до будинків, де спали жінки, вони прокидалися й бачили в своїй спальні чудовисько. Саме Гойтові злочини вперше привели Гебріела до Бостона рік тому. Він раптом зрозумів, що саме Хірург зв’язував їх усіх. Мура й Гебріела, Джейн і Мору. Усіх їх, так чи інакше, торкнулось одне зло.
— Я знав, що вона в Гойта, — сказав Мур. — І нічого не міг з цим удіяти. Не міг придумати способу врятувати її. Якби ж можна було обміняти її життя на моє, я зробив би це не вагаючись. Та я міг лише дивитись, як минають години. Найгірше було те, що я знав, що саме він з нею робить. Був на розтинах інших жертв. Бачив кожен розріз, залишений його скальпелем. Тож… так, я точно знаю, що ви відчуваєте. І повірте, зроблю все можливе, щоб витягнути Джейн звідти живою. Не лише тому, що вона — моя колега чи ваша дружина, а тому, що я завдячую їй своїм щастям. Це вона знайшла Кетрін. Джейн урятувала їй життя.