Ми беремо по келиху й розходимося по салону. Олена сідає на диван поруч зі мною, посьорбує шампанське, склавши довгі ноги так, що в розріз видно стегно.
— Я за тобою стежу, — застерігає Мама російською.
Олена тільки й знизує плечима.
— Як і всі інші.
— Приїхали! — проголошує бармен.
Мама кидає на Олену останній загрозливий погляд і зникає у дверях.
— Бачиш, як вона має ховати свою гладку пику? — каже Олена. — На неї ніхто не схоче й дивитися.
— Цс-с, — шепочу я. — Не створюй проблем.
— Якщо ти не помітила, люба моя Міло, у нас уже давно проблеми.
Чується сміх, сердечні привітання колег. Американці. Двері салону відчиняються, усі дівчата виструнчуються й усміхаються, коли з’являється четверо чоловіків. Один — наш господар, містер Дезмонд, який зустрічав нас на борту. Його троє гостей — чоловіки в охайних костюмах з краватками. Двоє молодих і підтягнутих, вони рухаються з упевненою грацією спортсменів. А от третій — старший, за віком як мій дідусь, і значно огрядніший, у нього окуляри в дротяній оправі й сивувате волосся, яке вже поступається неуникній лисині. Гості роззираються, вивчають нас із помітною цікавістю.
— Бачу, привели кілька новеньких, — завважує старший.
— Приходьте до будинку знову, Карле, побачите, що в нас там є. — Містер Дезмонд показує на барну стійку. — Вип’єте, панове?
— Не відмовлюся від скотчу, — каже старший чоловік.
— А ви, Філе? Річарде?
— Мені те саме.
— Шампанське підходить.
Загуркотіли двигуни яхти. Я визираю з вікна й бачу, що ми рухаємося до середини річки. Спочатку чоловіки не приєднуються до нас. Вони стоять біля бару, сьорбають свою випивку, говорять поміж собою. Ми з Оленою розуміємо англійську, але інші дівчата знають її зовсім трохи, і їхні механічні усмішки скоро поступаються збудженості. Чоловіки обговорюють справи. Я чую, як вони говорять про контракти, ставки, дорожні умови, втрати. Хто за який контракт бореться й на яку суму. Ось справжній привід для вечірки; спочатку бізнес, тоді розваги. Вони допивають, бармен наливає ще по одній. Останні кілька жартів, перш ніж трахнути шльондр. Я бачу відблиск обручок на руках усіх трьох гостей і уявляю, як вони кохаються з дружинами у великих ліжках, на чистих простирадлах. З дружинами, які й гадки не мають про те, що їхні чоловіки роблять в інших ліжках з такими дівчатами, як я.
Навіть зараз чоловіки зиркають на нас, і в мене почитають пітніти руки в передчутті тортур. Старший усе поглядає на Олену.
Вона всміхається йому, але мені ледве чутно каже російською:
— Оце кнур. Цікаво, чи він рохкає, коли кінчає.
— Він тебе чує, — шепочу я.
— І ані слова не розуміє.
— Ти цього не знаєш.
— Дивись, він усміхається. Думає, що я тобі розказую, який він красень.
Чоловік ставить порожню склянку на стійку, іде до нас. Думаючи, що він хоче побути з Оленою, я встаю, звільняю для нього місце на дивані. Але він тягнеться до мого зап’ястку, не відпускає мене.
— Привіт, — каже. — Ти говориш англійською?
Я киваю; у горлі надто пересохло, щоб відповісти. Можу тільки розпачливо дивитися на нього. Олена підводиться, співчутливо дивиться на мене та йде геть.
— Скільки тобі? — питає він.
— Мені… сімнадцять.
— На вигляд значно молодша.
Схоже, він розчарований.
— Агов, Карле, — гукає до нього містер Дезмонд. — Може, прогуляєтеся з нею?
Двоє інших гостей уже вибрали собі компаньйонок. Один веде Катю далі коридором.
— До ваших послуг будь-яка каюта, — додає господар.
Карл пильно дивиться на мене. Тоді стискає мій зап’ясток міцніше й веде мене коридором. Підштовхує до гарної каюти, оббитої блискучим деревом. Я задкую, серце калатає, поки він замикає двері. А коли розвертається до мене, я бачу, що в штанах у нього вже набрякло.
— Ти знаєш, що робити.
Але ж я не знаю, навіть гадки не маю, чого саме він від мене чекає, тож несподіваний удар мене шокує. Від ляпаса я падаю на коліна до його ніг, геть спантеличена.
— Ти не чула? Дурна хвойда.
Я киваю, опускаю голову, дивлюся в підлогу. Раптом розумію, які правила гри, чого він прагне.
— Я була дуже нечемна, — шепочу.
— Тебе слід покарати.
«Господи. Нехай це скінчиться швидко».
— Скажи це! — гарикає він.
— Мене слід покарати.
— Роздягайся.
Я тремчу, нажахана перспективою нового удару, й підкоряюся. Розстібаю сукню, знімаю панчохи, білизну. Очей не піднімаю; чемні дівчатка поводяться шанобливо. Мовчки простягаюся на ліжку, розкриваюся перед ним. Жодного опору, саме підкорення.