— Ось чому тривожиться Білий дім, — сказав Конвей.
Гебріел насупився.
— Вони підозрюють тероризм?
— Якщо уточнити — чеченський, — сказав Сілвер. — Ми не знаємо, хто ця жінка, як вона потрапила до країни. Знаємо, що чеченці часто використовують жінок у своїх атаках. Під час нападу на театр у Москві кілька жінок були обв’язані вибухівкою. Кілька років тому на півдні Росії впали два літаки, що летіли з Москви. Ми впевнені, що обидві катастрофи сталися через пасажирок із вибухівкою. Я веду до того, що ці терористи звикли використовувати жінок. Саме цього й боїться директор Служби національної розвідки — того, що ми маємо справу з людьми, яких не цікавлять переговори. Вони можуть бути готові до смерті, ба більше — до показової смерті.
— Чечня ворогує з Москвою. Не з нами.
— Війна з тероризмом — світова. Саме тому й було створено Службу національної розвідки — щоб 11 вересня ніколи не повторилося. Наша справа — зробити так, щоб наші розвідагенції працювали разом, а не перехресно, як іноді бувало. Без конкуренції, без ворожнечі між шпигунами. Ми застрягли в цьому разом. І ми всі згодні, що Бостонська бухта — спокуслива ціль для терористів. Вони можуть цілити в паливні склади чи в танкер. Один моторний човен, повний вибухівки, може стати справжньою катастрофою. — Він помовчав. — Ту жінку знайшли у воді, чи не так?
Конвей мовив:
— Ви наче вагаєтеся, агенте Дін. Що вас непокоїть?
— Тут ідеться про жінку, яка втрапила в цю ситуацію випадково. Вам же відомо, що її привезли до моргу як жертву втоплення? І поклали до лікарні після того, як вона отямилася?
— Так, — відповів Сілвер. — Історія дуже дивна.
— Тобто самотня жінка…
— Вона вже не самотня. Має напарника.
— Усе одно це не схоже на розплановану терористичну операцію.
— Ми не кажемо, що заручників було захоплено за планом. Вони були вимушені до такого розвитку подій. Можливо, усе почалося випадково. Можливо, вона впала за борт, коли її нелегально провозили до країни. Опритомніла в лікарні, зрозуміла, що її розпитуватимуть, і запанікувала. Вона може виявитись одним зі щупалець восьминога, частиною значно ширшої операції. Операції, яку рано викрили.
— Джозеф Роук не росіянин, він американець.
— Так, ми дещо знаємо про містера Роука з його армійського досьє, — завважив Сілвер.
— Навряд чи він схожий на типового симпатика чеченців.
— Ви знали, що містер Роук в армії займався вибухівкою?
— Так само, як багато інших солдатів, які не стали терористами.
— Також містер Роук має історію асоціальної поведінки. Проблеми з дисципліною. Ви про це знаєте?
— Я знаю, що його звільнили з позбавленням прав і привілеїв.
— Бо він ударив офіцера, агенте Дін. Неодноразово відмовлявся виконувати накази. Були навіть підозри щодо серйозного емоційного розладу. Армійський психіатр розглядав можливість діагнозу «параноїдальна шизофренія».
— Його пролікували?
— Роук відмовився від лікування. Після армії він, по суті, став відлюдником. Ми говоримо про того, хто, як Унабомбер, відійшов від суспільства, плекаючи старі образи. Роуку йшлося про урядові змови, він марив переслідуваннями. Це дуже розчарована людина, яка вважає, що уряд ним скористався. Він написав стільки листів до ФБР про свої теорії, що на нього заведено окрему справу. — Сілвер взяв теку зі столу, передав Гебріелові. — Тут є приклад його писанини, лист, надісланий ним до бюро в червні 2004 року.
Гебріел розгорнув теку, взяв листа.
«…Я надав вам опис кількох випадків задокументованих серцевих нападів, таємно спричинених PRC-25 у суміші з запаленим тютюном. Наше міністерство оборони добре знає, що ця комбінація становить собою смертельний нервово-паралітичний газ. Чимало ветеранів загинули таким чином, щоб адміністрація у справах ветеранів зекономила мільйони доларів на підтримці їхнього здоров’я. Невже у ФБР усім до цього байдуже?»
— Це один із десятків божевільних листів, які він писав бюро, своєму конгресмену, газетам і телеканалам. «Вашингтон Пост» отримала стільки цього параноїдального лайна, що викидає все, на чому стоїть його ім’я. Як бачите з цього зразка, він — розумний чоловік. Добре володіє словом. І переконаний у тому, що наш уряд — зло.
— Чому він не під психіатричним наглядом?
— Роук не вважає себе божевільним. Хоча всі навколо бачать, що він несповна розуму.