Вона щойно вийшла з душу, коли у двері подзвонили. Накинувши халат, Мора поспішила відчинити.
На ґанку стояв Пітер Лукас. Вони розмовляли лише нині зранку, але, судячи із зім’ятої сорочки та зморщок навколо очей, минулі години взяли своє.
— Пробачте, що так прийшов до вас додому, — сказав він. — Намагався зателефонувати кілька хвилин тому.
— Я не чула дзвінка. Була в душі.
Його погляд на мить упав на її банний халат. Тоді він відвів очі, дивлячись на точку в неї за плечем, наче йому було незручно дивитися на невдягнену жінку прямо.
— Можемо поговорити? Мені потрібна ваша порада.
— Порада?
— Щодо того, про що мене просить поліція.
— Ви говорили з капітаном Гейдером?
— І ще з тим ФБРником. Агентом Барсанті.
— Тоді ви вже знаєте, чого хочуть злочинці.
Лукас кивнув.
— Саме тому я тут. Мені треба знати, що ви думаєте про все це божевілля.
— Ви справді розглядаєте цю можливість?
— Мені треба знати, що зробили б ви, докторко Айлс. Я довіряю вашій думці.
Нарешті їхні погляди зустрілися, і Мора відчула, як пече щоки, зрозуміла, що інстинктивно тісніше зав’язує халат.
— Заходьте, — нарешті сказала вона. — Я вдягнуся, і ми все обговоримо.
Поки Лукас чекав у вітальні, Мора вполювала в шафі чисті слакси та блузу. Затрималася перед дзеркалом, скривилася, побачивши розмазану туш і сплутане волосся. «Він лише репортер, — подумала вона. — Це не побачення. Твій вигляд не має жодного значення».
Коли вона нарешті повернулася до вітальні, побачила, що він стоїть біля вікна й дивиться на темну вулицю.
— Знаєте, це набуло національних масштабів, — сказав він, розвертаючись до неї. — Просто зараз відео дивляться в Лос-Анджелесі.
— Це тому ви думаєте туди піти? Бачите в цьому шанс прославитися? Потрапити до заголовків?
— Авжеж, так і бачу: «Репортер отримує кулю в потилицю». Від такого заголовку аж голова обертом.
— Отже, ви розумієте, що це не найрозумніший крок.
— Я ще не вирішив.
— Якщо хочете від мене пораду…
— Я хочу не лише поради. Мені потрібна інформація.
— Що я можу вам сказати?
— Можете почати з того, що тут робить ФБР.
— Ви ж сказали, що мали розмову з агентом Барсанті. Не запитували його?
— Я чув, що агент Дін також займається справою. Барсанті мені нічого не каже. Чому бюро відправило двох агентів з Вашингтона для ситуації, якою мала б займатися бостонська поліція?
Його запитання стривожило Мору. Якщо він уже знав про Гебріела, то скоро має дізнатися й про те, що Джейн — заручниця.
— Не знаю, — збрехала вона.
Важко було витримати його погляд. Він дивився так пильно, що вона мусила відвернутися й сісти на диван.
— Якщо є щось таке, що мені краще знати, — сказав репортер, — сподіваюся, ви мені скажете. Я хотів би заздалегідь розуміти, на що йду.
— Гадаю, зараз ви знаєте стільки ж, скільки й я.
Лукас сів у крісло навпроти неї, дивився так прямо, що вона відчула себе метеликом на шпильці.
— Чого хочуть ці люди?
— А що вам сказав Барсанті?
— Розповів про їхню пропозицію. Про те, що вони обіцяли звільнити двох заручників, тоді до них прийдемо ми з оператором, поговоримо з цим типом і вони відпустять ще двох. Угода така. Можна тільки здогадуватися про те, що буде потім.
Мора подумала, що цей чоловік міг би врятувати Джейн життя. Якби він пішов туди, Джейн могли б випустити. «Я б пішла. Та я не можу просити цього чоловіка ризикувати власним життям, навіть заради Джейн».
— Не щодня можна отримати нагоду стати героєм, — сказав Лукас. — Так, це справді певний шанс. Багато хто з журналістів накинувся б на таке.
Вона засміялася.
— Дуже спокусливо. Угода на написання мемуарів, телефільм. Ризикнути життям, щоб отримати трохи слави і грошей?
— Зараз під вашим будинком стоїть моя іржава стара «Тойота», і виплачувати кредит за житло мені ще двадцять дев’ять років, тож слава і гроші — це звучить дуже непогано.
— Якщо вашого життя вистачить ними насолодитися.
— Саме тому я й розмовляю зараз із вами. Ви були з тією жінкою. Ви знаєте, з якими людьми ми маємо справу. Вони при собі? Дотримаються своєї частини угоди? Випустять мене після закінчення інтерв’ю?
— Я не можу цього передбачити.
— Це не дуже помічна відповідь.
— Я не хочу бути відповідальна за те, що з вами станеться. Не можу передбачити, що вони зроблять. Навіть не знаю, чого вони хочуть.
Лукас зітхнув.
— Я боявся почути це від вас.
— Я теж маю до вас запитання. Гадаю, відповідь ви знаєте.