— Думаєш, мені так хочеться сидіти тут з вами, довбнями?
Вона відчула, як лікарка Тем стискає їй зап’ясток у мовчазному проханні більше нічого не казати. Джейн скинула її руку, зосередивши свою лють на полонителях.
— Так, я коп. І знаєте що? Ви неслабо облажалися. Уб’єте мене, і знаєте, що буде, правда ж? Знаєте, що мої товариші роблять з убивцями копів?
Джо з Оленою перезирнулися. Вони щось вирішували? Узгоджували, жити їй чи вмерти?
— Помилка, — сказав Джо. — Ось що ти таке, детективе. Опинилася не в тому місці не в той сраний час.
«Оце точно, засранцю».
Вона мало не підскочила, коли Джо раптом зареготав. Він попрямував до іншого кінця кімнати, хитаючи головою. А коли розвернувся, стало видно, що дуло пістолета дивиться у підлогу. Не на неї.
— То ти хороший коп? — запитав він.
— Що?
— По телевізору сказали, що ти працювала зі справою зниклої домогосподині.
— Вагітної. Її викрали.
— І як усе скінчилося?
— Вона жива. Злочинець мертвий.
— То ти хороша.
— Я виконую свою роботу.
Олена та Джо знову перезирнулися.
Він підійшов до Джейн, став просто перед нею.
— Що, якби я розповів тобі про злочин? Сказав би, що справедливість не перемогла? Що вона не може перемогти?
— Чому не може?
Він узяв стілець, підтягнув до себе, усівся. Тепер їхні голови були на одному рівні. Темні очі незмигно дивилися на неї.
— Бо злочин учинено нашим власним урядом.
«Йой. Тривога, дах їде».
— Маєте докази? — спитала Джейн, зберігаючи спокій у голосі.
— Маємо свідка, — сказав він і показав на Олену. — Вона все бачила.
— Таких свідчень може бути мало.
«Особливо коли свідок несповна розуму».
— Ти знаєш про всі ті злодіяння, в яких винен наш уряд? Про злочини, які вони чинять щодня? Замовні вбивства, викрадення? Отруєння власних громадян заради прибутків? Цією країною править великий бізнес, усі ми — витратний матеріал. Узяти, наприклад, газованку.
— Перепрошую?
— Дієтичну газованку. Уряд США закупив цілий контейнер для військ у затоці. Я там був, бачив ряди бляшанок у спеку. Як думаєш, що відбувається з хімікатами в дієтичній газованці, якщо виставити їх на сонце? Вони стають токсичними. Перетворюються на отруту. Саме тому тисячі ветеранів війни в Перській затоці повернулися додому хворі. О так, нашому уряду відомо про це, а от ми ніколи не дізнаємося. Індустрія безалкогольних напоїв надто широка, і вони знають, кому дати хабара.
— То… це все через газованку?
— Ні. Це значно гірше. — Він схилився до неї. — І цього разу ми нарешті можемо їх подолати, детективе. Маємо свідка, маємо доказ. І маємо увагу всієї країни. Саме тому вони налякані. Тому вони хочуть нашої смерті. Що б ти зробила, детективе?
— Із чим? Я досі нічого не розумію.
— Якби знала про злочин, скоєний нашими урядовцями. І знала, що він залишився непокараним. Що б ти зробила?
— Усе просто. Я робила б свою роботу. Як завжди.
— Подбала б про торжество правосуддя?
— Так.
— І байдуже, що стояло б на твоєму шляху?
— Хто б спробував мене зупинити?
— Ти не знаєш цих людей. Не знаєш, на що вони спроможні.
Джейн напружилася, коли її лоно стиснули наступні перейми. Відчула, як лікарка Тем знову взяла її за руку, тож вона вчепилася в неї. Раптом усе розфокусувалося, з ревінням накотився біль, від якого вона зі стогоном хитнулася вперед. Господи, чого там учили на заняттях з методу Ламаза? Вона все забула.
— Очищувальне дихання, — прошепотіла лікарка Тем. — Зосередься.
Так, воно. Джейн згадала. Вдихнути. Зосередитися на одній точці. Ці божевільні не вбиватимуть її в наступні шістдесят секунд. Просто треба пережити цей біль. Вдихнути й зосередитися. Вдихнути й зосередитися…
Олена присунулася ближче, раптом її обличчя з’явилося просто перед Джейн.
— Дивися на мене, — сказала Олена, показуючи на власні очі. — Дивися сюди, на мене. Поки все не скінчиться.
«Не віриться. Божевільна хоче допомагати мені з пологами».
Джейн почала важко дихати, біль наростав, дихання ставало дедалі частішим. Олена сиділа перед нею, не відпускаючи її погляду. Прохолодна блакитна вода. Ось про що Джейн нагадували її очі. Вода. Спокійна, прохолодна. Ставки без хвиль.
— Добре, — прошепотіла жінка. — Ти молодець.
Джейн видихнула з полегшенням, відкинулася на подушки. По щоці текла цівка поту. Ще п’ять благословенних хвилин відпочинку. Вона подумала про всіх жінок, які тисячоліттями терпіли пологи, подумала про власну матір, яка тридцять чотири роки тому відчувала цей біль серед спекотної літньої ночі, щоб у світі з’явилася Джейн. «Я не цінувала того, через що ти пройшла. Тепер я розумію. Це ціна, яку платять жінки за кожну дитину».