— Якщо з Джейн щось станеться, присягаюся…
— Кажу, назад!
Оператор знову схопив Гебріела за плече.
Раптом усі Гебріелові страхи й відчай злились у сліпучу лють. Він розвернувся й ударив чітко в бочкоподібні груди. Почув, як повітря зі свистом вилетіло з легень чоловіка, і краєм ока побачив його перелякане обличчя в польоті на землю, на гадюче гніздо переплетених дротів. Гебріел умить опинився над ним, заніс кулак, напружив усі м’язи для удару. Тоді раптом зір знову сфокусувався, і він усвідомив, як зіщулився оператор під його руками. Усвідомив, що навколо зібралися глядачі, щоб подивитися виставу. Усі люблять вистави.
Гебріел підвівся, важко дихаючи. Побачив Зої за кілька метрів від себе — її обличчя збуджено сяяло.
— Ти це зняв? — гукнула вона до іншого оператора. — Бляха, хоч хтось це зафільмував?
Гебріел згиджено відвернувся й пішов геть. Ішов подалі від натовпу, від пильного погляду прожекторів. За два квартали від лікарні зупинився на розі вулиць, сам. Навіть у темряві не було полегшення від літньої спеки — її досі випромінювали тротуари, що весь день пеклися. Він раптом відчув, що ноги наче приросли до бруківки, обтяжені горем і жахом.
«Я не знаю, як тебе врятувати. Моя робота — берегти людей, але я не можу захистити людину, яку люблю найдужче».
Задзвонив мобільний. Гебріел упізнав номер на дисплеї й не відповів. То були батьки Джейн. Вони вже телефонували, коли він сидів у машині, після ефіру Зої. Він тихо зніс істеричні схлипування Анджели Ріццолі й Френкові заклики до дій. А тепер подумав: «Я не можу зараз мати з ними справу. Може, за п’ять чи десять хвилин. Але не зараз».
Він стояв сам у темряві, намагаючись опанувати себе. Був не з тих, хто легко втрачає контроль над собою, але кілька хвилин тому мало не вгатив кулаком чоловікові в обличчя. Подумав: «Джейн була б шокована». А ще, певно, розвеселилася б, побачивши, що її чоловік втратив витримку. Якось у нападі роздратування вона назвала його «Містер діловий костюм», бо він був такий незворушний у порівнянні з її запальним темпераментом. «Ти пишалася б мною, Джейн, — подумав він. — Я нарешті відкрив, що теж людина».
«Але тебе тут немає, ти цього не побачиш. Ти не знаєш, що все це через тебе».
— Гебріеле?
Він випростався. Розвернувся до Мори: вона підійшла так тихо, що він навіть не помітив її.
— Мусив забратися геть із того цирку, — сказав він. — Інакше, присягаюся, просто скрутив би тій жінці шию. І без того погано, що я зірвався на її оператора.
— Я про це чула. — Вона помовчала. — Щойно приїхали батьки Джейн. Я бачила їх на стоянці.
— Вони зателефонували одразу після новин.
— Шукають вас. Краще йдіть до них.
— Я цього зараз не винесу.
— Боюся, що маєте ще одну проблему.
— Яку?
— Детектив Корсак тут. Дуже незадоволений тим, що йому нічого не сказали.
— Господи. Він останній, кого мені хочеться бачити.
— Корсак — її друг. Вони з нею знайомі стільки ж, скільки й ви. Може, ви з ним і не дуже ладнаєте, але Джейн йому дорога.
— Так, я знаю. — Гебріел зітхнув. — Знаю.
— Усі ці люди люблять її. Гебріеле, ви не сам у цій біді. Тут увесь вечір вештається Баррі Фрост. Навіть детектив Кроу заглядав. Ми всі страшенно хвилюємося й боїмося за неї. — Вона помовчала. Додала: — Знаю, що я боюся.
Гебріел озирнувся на вулицю, у бік лікарні.
— І я мушу їх втішати? Я сам заледве тримаюся купи.
— У тому й річ, ви все взяли на себе. Усе на ваших плечах. — Вона торкнулася його руки. — Ідіть до її родини, до її друзів. Ви зараз одні одним потрібні.
Він кивнув. Глибоко вдихнув і пішов назад.
Першим його побачив Вінс Корсак. Колишній детектив із Ньютона пішов йому назустріч, перехопив на тротуарі. Стоячи під ліхтарем, Корсак мав вигляд розлюченого войовничого троля з бичачою шиєю.
— Чому ти мені не зателефонував? — вимогливо запитав він.
— Не мав нагоди, Вінсе. Усе відбувалося так швидко…
— Кажуть, вона там увесь день.
— Гаразд, твоя правда. Треба було зателефонувати.
— Треба-шмеба було — однаково. Якого біса, Діне? Думаєш, я не вартий твого дзвінка? Думаєш, я не хотів би знати, що тут, у дідька, коїться?
— Вінсе, заспокойся.
Він потягнувся до Корсака, той розлючено відмахнувся від його руки.
— Вона моя подруга, чорт забирай!
— Знаю. Але ми намагалися запобігти витоку інформації. Не хотіли, щоб ЗМІ почули, що всередині є коп.
— Думаєш, це від мене витекло б? Думаєш, я спроможний на таку грану дурню?
— Ні, звісно ж ні.