«І ми всі його вдихаємо».
Вона напружилася, відчуваючи нові перейми. «Боже, тільки не зараз», — подумала. Не тепер, коли все пекло готове зірватися з повідця. Вона вчепилась у диванну подушку, чекаючи піку переймів. Біль міцно затиснув її у своїх щелепах, і вона могла лише чіплятися за подушку і триматися. «Оце буде паршиво, — думала вона. — Ох, зараз буде дуже боляче».
Але біль так і не дійшов кульмінації. Раптом подушка наче розплавилася в кулаці Джейн. Вона відчула, як щось тягне її вниз, у солодкий сон. Крізь німоту, що накочувалася на неї, вона чула удари, чоловічі крики. Чула голос Гебріела, приглушений, наче він кликав її звідкись іздалеку.
Біль майже зник.
Щось упало біля неї, м’яко торкнулося обличчя. Доторк руки до щоки, слабкий, ласкавий. Зашепотів голос, вона не зрозуміла слів, цих м’яких і важливих слів, які майже загубились у грюканні раптово вибитих дверей. «Таємниця, — подумала Джейн. — Вона довіряє мені таємницю».
«Міла. Міла знає».
Далі пролунав оглушливий вибух, і її обличчя омило теплом.
«Гебріеле, — подумала вона. — Де ж ти?»
21
Зі звуками перших пострілів натовп, що зібрався на вулиці, одноголосно зойкнув. Морине серце завмерло. Офіцери спецпризначення тримали поліцейський кордон, поки всередині знову гриміли постріли. Вона бачила, як спантеличено дивились офіцери, поки спливали хвилини і всі чекали на якусь інформацію про те, що відбувається в лікарні. Ніхто не ворушився, ніхто не штурмував будівлю.
«Чого вони всі чекають?»
Раптом затріскотіли й ожили поліцейські рації:
— Будівлю зачищено! Штурмова команда виходить, будівлю зачищено! Потрібні медики. Ноші…
Медичні команди рвонули вперед, прориваючись крізь поліцейську стрічку, мов спринтери на фініші. Розірвана стрічка дала сигнал до хаосу. Раптом репортери й оператори теж посунули на лікарню, а поліція намагалась їх стримати. Над головою загуркотів вертоліт.
У цій какофонії Мора почула голос Корсака:
— Я коп, чорт забирай! Там моя подруга! Пропустіть!
Він глянув на неї й закричав:
— Док, дізнайтеся, чи з нею все добре!
Мора проштовхалася вперед, до поліцейського кордону. Коп глянув на її документи й похитав головою.
— Вони мають спочатку подбати про живих, докторко Айлс.
— Я лікарка. Можу допомогти.
Її було майже нечутно за гелікоптером, який саме приземлився на стоянці навпроти. Коп відволікся, відвернувся гарикнути на репортера:
— Гей, ти! Ану назад!
Мора обійшла його й побігла до будівлі, страшачись того, що могла побачити всередині. Коли звернула в коридор, що вів до відділення діагностики, їй назустріч котилася каталка з двома парамедиками, і мимоволі вона затиснула рота рукою, стримуючи зойк. Вагітне черево, темне волосся. Вона подумала: «Ні. Господи, ні».
Джейн Ріццолі була вся у крові.
У ту мить, здавалося, Мора забула всю свою медичну освіту. Паніка змусила її зосередитися на крові, і лише на крові. Стільки крові. Тоді, коли каталка проминула її, вона побачила, як піднімаються й опускаються груди, як ворушиться рука.
— Джейн? — гукнула Мора.
Парамедики вже котили її через вестибюль. Морі довелося бігти навздогін.
— Заждіть! В якому вона стані?
Один із чоловіків озирнувся через плече.
— У неї пологи. Веземо до Брігема.
— Але ж кров…
— Це не її.
— То чия?
— Тієї дівчини. — Він тицьнув великим пальцем у коридор. — Та точно нікуди не поїде.
Мора дивилась, як каталку з Джейн вивозять за двері. Тоді розвернулася й побігла коридором, повз парамедиків і поліціянтів, до епіцентру кризи.
— Моро? — пролунав голос, дивно віддалений і здушений.
Вона побачила, як Гебріел намагається сісти на каталці. На обличчі в нього була киснева маска, на крапельниці висів мішок фізрозчину.
— Як ви?
Він застогнав і опустив голову.
— Трохи… млосно.
Парамедик сказав:
— Це після газу. Я дав йому наркан внутрішньовенно. Мусить трохи полежати. Це наче відходити від анестезії.
Гебріел підняв маску.
— Джейн…
— Я її бачила, — сказала Мора. — Усе гаразд. Її везуть до лікарні Брігем.
— Я більше не можу тут сидіти.
— Що сталося? Ми чули постріли.
Гебріел похитав головою.
— Я не пам’ятаю.
— Маска, — нагадав парамедик. — Вам зараз потрібен кисень.
— Вони не мали так чинити, — сказав Гебріел. — Я міг їх відмовити. Міг переконати здатися.
— Сер, вам треба вдягнути маску.
— Ні, — відрубав Гебріел. — Мені треба бути з дружиною. Ось що мені треба.