— Ви не готові вставати.
— Гебріеле, він має рацію, — сказала Мора. — Дивіться, ви заледве сісти можете. Полежіть ще трохи. Я сама відвезу вас до лікарні, але тільки тоді, коли ви трохи оклигаєте.
— Ще трошки, — сказав Гебріел, слабко влягаючись на каталку. — Скоро мені стане краще…
— Зараз повернуся.
Мора помітила коридор, що вів до відділення візуалізаційної діагностики. Увійшовши, вона передусім завважила кров. Саме кров завжди вимагала уваги, саме шокові червоні плями наче кричали: тут сталося щось жахливе, справді жахливе. Хоча в кімнаті було з пів дюжини чоловіків, а підлога була всіяна сміттям, яке залишилося від роботи парамедиків, вона не зводила очей з яскравих доказів смерті, якими були заляпані стіни. Тоді перевела погляд на тіло жінки, що лежало на канапі, на кров, що текла на підлогу по чорному волоссю. Мора ще ніколи не відчувала слабкості від вигляду крові, але раптом відчула, що хитається, і мусила вчепитися в одвірок. Подумала: «Це все залишки газу, який вони сюди пустили. Кімнату ще не провітрили повністю».
Вона почула шурхіт пластику й крізь туман запаморочення побачила біле простирадло на підлозі. Побачила агента Барсанті й капітана Гейдера, які відступили трохи вбік, поки двоє чоловіків у латексних рукавичках перекочували скривавлене тіло Джозефа Роука на пластикове простирадло.
— Що ви робите? — спитала Мора.
Ніхто не відреагував на її присутність.
— Чому ви перевозите тіла?
Двоє чоловіків, які присіли над тілом, зупинилися, глянули на Барсанті.
— Їх доправлять літаком до Вашингтона, — сказав Барсанті.
— Ви нічого тут не чіпатимете, поки хтось із нашого бюро не огляне місце злочину. — Вона перевела погляд на двійко готових застібнути мішок з тілом. — Ви хто такі? Бо працюєте не на нас.
— Це ФБР, — сказав Барсанті.
У Мори остаточно проясніло в голові, запаморочення змело гнівом.
— Чому ви їх забираєте?
— Розтин робитимуть наші патологоанатоми.
— Я не віддавала вам ці тіла!
— Це лише питання паперів, докторко Айлс.
— Які я не підписуватиму.
Тепер на них дивилися всі присутні. Більшість чоловіків навколо була з поліції Бостона, як і Гейдер.
— Докторко Айлс, — зітхнув Барсанті. — Навіщо ці війни за територію?
Вона перевела погляд на Гейдера:
— Ці смерті — в нашій юрисдикції. Ви знаєте, що тіла маємо забрати ми.
— Ви наче не довіряєте ФБР, — сказав Барсанті.
«Я не довіряю вам».
Мора зробила крок до нього.
— Я так і не почула притомного пояснення вашої тут присутності, агенте Барсанті. Чому ви втрутилися в цю справу?
— Ці двоє людей — підозрювані в стрілянині в Нью-Гейвені. Гадаю, ви вже знаєте про це. Вони перетнули кордон між штатами.
— Це не пояснює того, навіщо вам тіла.
— Ви отримаєте остаточні звіти з аутопсії.
— Боїтеся, що я щось знайду?
— Знаєте, докторко Айлс, ви починаєте скидатися на таку ж параноїчку, як ці двоє. — Він розвернувся до чоловіків над тілом Роука. — Пакуємо їх.
— Ви до них не торкнетеся, — сказала Мора. Дістала мобільний, набрала номер Ейба Брістола. — Ейбе, у нас тут місце смерті.
— Так, я дивлюся телевізор. Скільки?
— Двоє. Тих, що тримали заручників, убили під час штурму. ФБР збирається забрати тіла до Вашингтона.
— Хвилинку. Спочатку федерали їх убивають, а тоді хочуть самі робити розтин? Якого дідька?
— Знала, що ви так скажете. Дякую за підтримку.
Вона закінчила дзвінок, розвернулася до Барсанті.
— Бюро судово-медичної експертизи відмовляється віддавати ці два тіла. Прошу вас залишити це приміщення. Коли криміналісти тут закінчать, наші працівники заберуть тіла до моргу.
Барсанті збирався сперечатися, але вона холодно подивилася на нього, наче кажучи, що в цій битві не поступиться.
— Капітане Гейдере, — сказала Мора. — Чи мушу я телефонувати до губернатора?
Гейдер зітхнув.
— Ні, це ваша юрисдикція. — Він глянув на Барсанті. — Схоже, тепер головує бюро судмедекспертизи.
Не сказавши більше жодного слова, Барсанті вийшов, забравши всіх своїх людей.
Мора вийшла за ними й дивилась, як вони йдуть коридором. Подумала: «Це місце смерті буде оброблено так само, як усі інші. Це зробить не ФБР, а відділ розслідування вбивств департамента поліції Бостона». Вона саме збиралася зробити наступний дзвінок, цього разу до детектива Мура, коли раптом помітила порожню каталку. Парамедик збирав речі.
— Де агент Дін? — запитала Мора. — Той чоловік, який тут лежав?
— Відмовився залишатися. Встав і пішов.