Йошима підійшов до негатоскопа, зняв знімки черепа й повісив нові. Тіні серця та легень сяяли у кістяній клітці ребер. У тунелі кишок вишикувалися темні кишені газу, мов машинки на атракціоні. У порівнянні з нечітким туманом внутрішніх органів кулі яскравими уламками виділялися проти стовпа хребта.
Гебріел подивився на знімки й раптом примружився, пригадуючи, що йому говорив Джо.
— На знімках не видно рук, — сказав він.
— Якщо немає помітної травми, ми зазвичай не знімаємо кінцівки, — сказав Йошима.
— А може, й варто.
— Чому? — підняла на нього очі Мора.
Гебріел повернувся до столу, оглянув ліву руку.
— Гляньте на цей шрам. Що ви про нього скажете?
Мора обійшла стіл, стала ліворуч від тіла й так само оглянула руку.
— Бачу, над ліктем. Загоївся добре, утворень немає. — Вона подивилася на Гебріела. — Що тут не так?
— Джо мені дещо розповів. Знаю, звучить як божевілля.
— Що?
— Він заявив, що їй у руку встановили мікрочіп. Ось тут, просто під шкіру, щоб відстежувати її місцеперебування.
Мора пильно дивилася на нього. Раптом засміялася.
— Не надто оригінальне марення.
— Знаю, як це має звучати…
— Класика. Уряд встановлює мікрочіпи.
Гебріел знову розвернувся до рентгенівських знімків.
— Як думаєте, чому Барсанті так прагне перевезти кудись ці тіла? Що, на його думку, ви можете знайти?
Мора трохи помовчала, дивлячись на Оленину руку.
Йошима сказав:
— Можу зробити рентген. На це піде кілька хвилин.
Мора зітхнула й зняла брудні рукавички.
— Це майже точно марнування часу, але чому б не закрити питання зараз.
Під захистом свинцю Мора з Гебріелем у передпокої дивились у віконце, як Йошима вкладав руку на плівку й налаштовував коліматор. «Мора має рацію, — подумав Гебріел, — ми напевно змарнуємо час». Але він мусив встановити межу між страхом і параноєю, правдою й маренням. Він побачив, як Мора краєм ока косить на годинник на стіні, й зрозумів, що їй не терпиться продовжити розтин. Найважливіша частина — розтин голови й шиї — була ще попереду.
Йошима дістав плівку й зник у лабораторії.
— Усе, він закінчив. Повертаймося до роботи, — мовила Мора.
Вона вдягнула нові рукавички й підійшла до столу. Стоячи біля голови трупа, занурила руки у сплутане чорне волосся, обмацуючи череп. Тоді одним точним рухом розрізала скальп. Гебріелові було важко дивитись, як калічать цю красуню. Обличчя було не більше ніж поєднанням шкіри, м’язів і хрящової тканини, які так легко піддавалися скальпелю патологоанатома. Мора взялася за край надрізу й потягла, довге волосся чорною завісою закрило обличчя.
З лабораторії вийшов Йошима.
— Докторко Айлс?
— Рентген готовий?
— Так. І там щось є.
Мора підняла очі від роботи.
— Що?
— Під шкірою видно. — Асистент повісив знімок на негатоскоп, показав: — Ось тут.
Мора підійшла до знімка, мовчки вдивилась у тонку білу смужку на м’якій тканині. Ніщо природного походження не могло бути таке рівне, таке однорідне.
— Це щось штучне, — сказав Гебріел. — Думаєте…
— Це не мікрочіп, — відповіла Мора.
— Але ж щось там є.
— Воно не металічне. Не таке щільне.
— То на що ми дивимося?
— Зараз дізнаємося.
Мора повернулася до тіла, взяла скальпель. Розвернула ліву руку, відкрила шрам. Розріз зробила напрочуд швидко й глибоко — одним ударом розрізала шкіру й підшкірний жир, до м’язів. Ця пацієнтка не поскаржиться на нерівний шрам чи пошкоджений нерв; приниження, перенесені нею в цій залі, на цьому столі, нічого не значать для бездумної плоті.
Мора потяглася по щипці, занурила краї в рану. Поки вона водила інструментом у свіжій рані, Гебріел дивився на це брутальне дослідження з відразою, та відвернутися не міг. Почув, як вона вдоволено щось буркоче, і щипці знову з’явилися з рани, стиснуті навколо чогось, схожого на блискучий сірник.
— Я знаю, що це, — сказала вона, кладучи здобич на тацю. — Це силастикова трубка, просто вона перемістилася глибше, ніж треба, і навколо неї утворилася рубцева тканина. Тому я й не змогла її намацати через шкіру. Знадобився рентген, щоб точно визначити, що вона там є.
— Навіщо потрібна ця штука?
— Це норплант. У трубці — прогестин, що повільно виділяється з часом, перешкоджаючи овуляції.
— Контрацептив.
— Так. Такі зараз нечасто побачиш. У США їх більше не випускають. Зазвичай їх імплантують по шість штук, віялом. Той, хто видалив інші п’ять, цей просто пропустив.