Джейн викотилася з ліжка й босоніж почовгала до кухні. І там зупинилася, кліпаючи від несподіваного видовища: її мати, Анджела, сиділа за столом, тримаючи малу на руках. Анджела подивилася на заспану дочку.
— Уже дві пляшечки. На їжі вона знається.
— Мамо. Ти тут.
— Я тебе розбудила? Пробач.
— Коли ти приїхала?
— Кілька годин тому. Гебріел сказав, що тобі треба виспатися.
Джейн зачудовано засміялася.
— Він тобі зателефонував?
— А кому ще він мав зателефонувати? У тебе десь є інша мати?
— Ні, просто… — Джейн опустилася на стілець, потерла очі. — Я ще не зовсім прокинулася. Де він?
— Нещодавно пішов. Йому зателефонував той детектив Мур, і він помчав.
— Щодо чого телефонували?
— Не знаю, поліційні справи. Там є свіжа кава. І тобі треба голову помити, ти схожа на печерну жінку. Коли востаннє їла?
— Здається, вечеряла. Гебріел приніс китайську їжу.
— Китайську? Ну, цього надовго не вистачить. Приготуй собі сніданок, кави випий. У мене тут усе під контролем.
«Так, мамо. Як завжди».
Джейн трохи посиділа, дивлячись на те, як Анджела тримає свою окасту онучку. Побачила, як рученята потягнулися вгору, обмацали її усміхнене обличчя.
— Мамо, як ти це зробила? — спитала Джейн.
— Просто годуй її. Співай їй. Вона любить увагу.
— Ні, я маю на увазі — як ти виростила нас трьох? Я ніколи не розуміла, як це мало бути важко, троє дітей за п’ять років. — І додала зі сміхом: — Особливо зважаючи на те, що один із нас був Френкі.
— Ха! Найважче було не з твоїм братом, а з тобою.
— Зі мною?
— Ти постійно плакала. Прокидалася що три години. «Спить як немовля» — це точно не про тебе. Френкі ще повзав у підгузках, а я цілу ніч носила тебе туди-сюди. Допомоги від твого батька не було. Тобі пощастило, Гебріел хоч намагається чимось допомогти. А от твій тато… — Анджела пирхнула. — Казав, що від смороду підгузків його нудить, тож він їх не мінятиме. Наче я мала вибір. Він щоранку тікає на роботу, а я лишаюся з вами двома, ще й Майкі на підході. Френкі всюди суне свої руці. А ти ридаєш, мов скажена.
— Чому я стільки кричала?
— Деякі немовлята народжуються крикунами. Незгодні з тим, щоб на них не зважали.
«Ну, це все пояснює, — подумала Джейн, дивлячись на своє дитя. — Отримала те, на що заслужила. Отримала за дочку себе ж саму».
— То як ти впоралася? — знову запитала вона. — Бо мені так важко. Я не знаю, що робити.
— Роби так, як робила я, коли думала, що здурію. Коли розуміла, що не витримаю жодної години, жодної хвилини більше в полоні того дому.
— І що ти робила?
— Брала телефон і телефонувала матері. — Анджела подивилася на неї. — Телефонуй мені, Джейні. Саме для цього я тут, Бог не просто так створив матерів. Я не кажу, що ростити дитину конче всім селом.
Вона знову опустила голову до дитини в себе на руках.
— Але бабуся точно не завадить.
Джейн дивилась, як Анджела воркоче з маленькою, й подумала: «Ох, мамо, я ніколи не розуміла, як тебе потребую. Чи ж матері колись перестають бути потрібні?»
Змигнувши сльози, вона рвучко підвелася й пішла налити собі кави. Посьорбала, стоячи, вигинаючи спину, щоб розім’яти затерплі м’язи. Уперше за три дні Джейн відчувала, що відпочила, майже стала такою, як була. «Тільки от усе змінилося, — подумала вона. — Тепер я — мама».
— Яка ж ти гарнесенька, правда, Реджино?
Джейн глянула на матір.
— Ми взагалі-то ще не обрали імені.
— Ну треба ж її якось називати. Чому б не іменем твоєї бабусі?
— Я мушу зрозуміти, що це правильно. Їй з цим іменем жити до кінця днів, і я хочу, щоб воно їй пасувало.
— Реджина — прекрасне ім’я. Між іншим, означає «царственна».
— Це щоб у неї змалку завищена самооцінка була?
— Ну добре, то як ти її називатимеш?
Джейн помітила на столі книжку з іменами. Налила ще кави й, посьорбуючи, взялася гортати сторінки, уже трохи з відчаєм. «Якщо я не оберу якомога швидше, — подумала вона, — то вийде Реджина за замовчуванням».
«Ізольда. Йоланда. Корделія».
Господи. Варіант із Реджиною здавався дедалі кращим. Царственне дитя.
Вона відклала книжку. Подивилася на неї, насупилася, тоді знову взяла й розгорнула на літері М. На імені, яке ввечері привернуло її увагу.
«Міла».
Джейн знову відчула, як по спині пробіг холодок. «Знаю, я десь уже чула це ім’я, — подумала вона. — Чому воно мене так бентежить? Я мушу згадати. Це важливо…»
Задзвонив телефон, злякав її. Вона впустила книжку, та впала на підлогу.