Вона перегорнула далі. То була інша серія макрографій патрона.
— Збігаються?
— Ідентичний візерунок. Два різні патрони з різних місць злочину. Обидва з однієї зброї.
— І тепер ця зброя в нас.
— Насправді ні.
Джейн глянула на Мура.
— Пістолет мав бути при тілі Олени. Вона остання його тримала.
— У лікарні його не було.
— Але ж ми обробили все приміщення, так?
— Зброї на місці не було. Штурмовий загін федералів конфіскував усі балістичні докази. Вони забрали зброю, наплічник Джо, навіть усі патрони. Коли туди дісталася наша поліція, уже нічого не було.
— Вони зачистили місце смерті? І що поліція Бостона з цим робитиме?
— Вочевидь, ми нічого не можемо зробити, — сказав Мур. — Федерали назвали це питанням національної безпеки й не хочуть витоків інформації.
— Вони не довіряють поліції?
— Ніхто нікому не довіряє. Не лише нас так відсторонили. Агент Барсанті теж хотів отримати ці докази й був дуже не радий дізнатися, що спецпризначенці їх конфіскували. Це вже бій федеральних агенцій. Поліція Бостона зараз — миша, яка спостерігає за бійкою слонів.
Погляд Джейн повернувся до знімків.
— Ти сказав, що другий патрон — зі стрілянини в Ешберні. Джозеф Роук намагався розповісти нам щось про Ешберн саме перед штурмом.
— Містер Роук цілком міг говорити ось про що. — Мур розкрив дипломат, дістав ще одну теку, поклав на стіл. — Я отримав це сьогодні вранці від поліції Лісбурга. Ешберн — маленьке містечко, справу розслідував Лісбург.
— Це неприємне видовище, Джейн, — застеріг дружину Гебріел.
Це було несподівано. Вони разом дивилися на найгірше, що могла запропонувати зала для розтинів, і вона ніколи не бачила, щоб він там кривився. «Якщо ця справа нажахала навіть Гебріела, — подумала Джейн, — то чи я справді хочу на це дивитися?» Вона не дала собі часу на роздуми, просто розгорнула теку й узяла перше фото з місця злочину. «Не так уже й страшно», — подумала. Доводилося дивитись і на страшніші речі. На сходах долілиць лежала струнка жінка з каштановим волоссям, наче пірнаючи з верхньої сходинки. Кров рікою стекла вниз, зібралася калюжею.
— Це невідома номер один, — сказав Мур.
— Особу не встановлено?
— Ні, жодної з жертв у тому будинку.
Джейн перегорнула на наступний знімок. Цього разу — молода білявка на розкладачці натягнула ковдру до шиї й так і чіплялася за тканину, наче та могла її захистити. З рани на чолі текла цівка крові. Швидке вбивство — ефективність одного пострілу вражає.
— Це невідома номер два, — зазначив Мур. І додав, завваживши її стурбований погляд: — Є ще інші.
Джейн почула застережливі нотки в його голосі. Перейшовши до наступного знімка, знову відчула тривогу. Дивлячись на третє фото з місця злочину, вона подумала: «Стає важче, але я можу впоратися». Знімок було зроблено у відчинені двері шафи, яка всередині була заляпана кров’ю. Дві молоді жінки, обидві — не повністю вдягнені, тулились одна до одної переплетінням рук і довгого волосся, наче спіймані в останніх обіймах.
— Невідомі номер три й чотири, — прокоментував Мур.
— Жодну з цих жінок не змогли впізнати?
— Відбитків немає в жодній базі.
— Тут чотири красиві жінки. І ніхто не заявив про зникнення?
Мур похитав головою.
— Немає збігу з жодною в списку зниклих осіб. — Він кивнув на двох жертв у шафі. — Патрон, який випав у перевірці бази, знайшли в цій шафі. Цих двох жінок застрелили з того ж пістолета, який охоронець проніс до Олениної палати.
— А інші жертви? Та ж зброя?
— Ні. Їх убили з іншої зброї.
— Два пістолети? Двоє вбивць?
— Так.
Поки що фотографії не надто її лякали. Вона незворушно перейшла до останнього знімку, на якому була невідома номер п’ять. Цього разу побачене змусило її відкинутися назад. І все одно вона не могла відірвати погляду від фото, тільки й дивилася на смертельну агонію на обличчі жертви. Ця жінка була старша, огрядніша — за сорок. Корпус прив’язано до стільця білим дротом.
— Це п’ята, остання жертва, — сказав Мур. — З тими чотирма розібралися швидко. Куля в голову та й по всьому.
Він глянув на розгорнуту теку.
— Цій зрештою теж пустили кулю в скроню. Але спочатку… — Він помовчав. — Спочатку з нею зробили це.
— І довго… — Джейн проковтнула клубок у горлі. — І довго вона так протрималася?
— Судячи з кількості переламів на кистях та зап’ястках і того, що кістки було практично розтрощено, судмедексперт припустив, що їй було завдано принаймні сорок чи п’ятдесят окремих ударів. Молоток був невеликий. Кожен удар нищив невелику зону. Але не залишилося жодної цілої кістки, жодного пальця.