— Які саме?
— Гупання. Крики, постріли. І кров у мене на обличчі…
— Це той сон, про який ти розповідала.
— І він і далі мені сниться.
— Так, там мусили бути різні звуки, крики. І на тобі була кров — Оленина. Не дивно, що ти все це пригадуєш.
— Але це не все. Я не розповідала тобі, бо намагалася пригадати. Олена перед смертю намагалася мені щось сказати.
— Що саме?
Джейн подивилася на Гебріела.
— Вона назвала ім’я. Міла. Сказала: «Міла знає».
— Що це значить?
— Не знаю.
Гебріел раптом розвернувся до вулиці. Простежив за машиною, яка повільно проїхала повз них, звернула за ріг і зникла з виду.
— Може, поїдеш додому? — сказав він.
— А ти?
— Я скоро приїду.
Він нахилився, поцілував її. Сказав:
— Кохаю тебе, — і вийшов з машини.
Джейн дивилася, як він ішов до власного авто, припаркованого за кілька місць від неї. Побачила, як він зупинився, порпаючись у кишені, наче діставав ключі. Вона достатньо добре знала чоловіка, щоби впізнати напружені плечі, помітити, як він швидко окинув оком стоянку. Вона рідко бачила чоловіка таким враженим і тепер відчувала тривогу, знаючи, що й він не зовсім при собі. Він завів двигун і зачекав, поки вона поїде.
Тільки після того, як Джейн виїхала зі стоянки, Гебріел теж рушив. Проїхав на хвості кілька кварталів. «Дивиться, чи не стежить хтось за мною», — подумала вона. І навіть коли чоловік нарешті поїхав, піймала себе на тому, що зиркає у дзеркало, хоча не бачила причин для когось стежити за собою. Що їй узагалі було відомо? Нічого такого, чого не знав би Мур чи інші з відділу вбивств. Лише спогад про шепіт.
«Міла. Хто така Міла?»
Вона озирнулася на Мурів конверт, який кинула на заднє сидіння. Не хотілося знову розглядати знімки з місця злочину. «Але я мушу подолати цей жах, — подумала Джейн. — Мушу зрозуміти, що сталося в Ешберні».
25
Мора Айлс була по лікті в крові. Гебріел дивився через скляну перегородку передпокою, як вона дістає з черевної порожнини витки кишок і опускає їх до таза. Він не бачив огиди на її обличчі, поки вона розбирала цю гору, — тільки тиху зосередженість науковиці, яка шукає щось незвичне. Нарешті вона віддала таз Йошимі, знову потяглася до скальпеля — і тут побачила Гебріела.
— Мені потрібно ще двадцять хвилин, — сказала Мора. — Можете заходити.
Гебріел вдягнув бахіли й халат, щоб захистити свій одяг, і ввійшов до лабораторії. Хоч як він намагався не дивитися на тіло на столі, воно лежало між ними, і його неможливо було ігнорувати. Жінка з худими, мов у скелета, кінцівками й обвислою шкірою на кістках таза.
— Тривала історія нервової анорексії. Її знайшли вдома мертвою, — відповіла Мора на непоставлене запитання.
— Така молода.
— Двадцять сім років. Парамедики сказали, що в холодильнику був лише качан салату й дієтична «Пепсі». Смерть від голоду в заможному краї.
Вона занурила руки в черевну порожнину, розтинаючи забрюшинний простір. Йошима тим часом перейшов до голови й зробив надріз скальпу. Як завжди, вони працювали майже без слів, знаючи потреби одне одного так добре, що слова здавалися непотрібними.
— Ви хотіли щось мені розповісти? — спитав Гебріел.
Мора завагалася. Вона тримала в руці нирку — чорну драглисту грудку. Вони з Йошимою обмінялися знервованими поглядами. Асистент одразу ввімкнув пилку Страйкера, і гучне вищання майже заглушило відповідь Мори.
— Не тут, — тихо мовила вона. — І не зараз.
Йошима відпиляв кришку черепа.
Мора схилилася, щоб дістати мозок, і радісним, нормальним голосом запитала:
— То як воно — бути татусем?
— Перевершує всі сподівання.
— Зупинилися на Реджині?
— Мама Ріццолі нас умовила.
— Що ж, хороше ім’я. — Мора опустила мозок у формалін. — Сповнене гідності.
— Джейн уже скоротила його до Реджі.
— Тут гідності трохи менше.
Мора зняла рукавички, глянула на Йошиму. Той кивнув.
— Хочу трохи подихати повітрям, — сказала вона. — Зробимо перерву.
Вони зняли халати, і Мора першою вийшла з зали до вантажної зони. Заговорила тільки тоді, коли вони вийшли з будівлі й стали на парковці.
— Вибачте за такі складнощі з розмовою, — мовила вона. — У нас сталося порушення безпеки, тож говорити всередині мені наразі некомфортно.
— Що сталося?
— Уночі, близько третьої, пожежно-рятувальна служба Медфорда привезла тіло з місця аварії. Зазвичай ми замикаємо зовнішні двері приймального відділення і вони телефонують нічному черговому по код доступу. Але вони побачили, що двері вже відімкнуто, і коли ввійшли, у лабораторії горіло світло. Рятувальники повідомили чергового, до будівлі приїхала охорона. Хоч би хто до нас увірвався, він дуже поспішав, бо шухляда столу в моєму кабінеті була висунута.