— Звідки надійшов дзвінок?
— З таксофона десь за п’ятдесят п’ять кілометрів від Ешберна. Зняти з самого апарата нормальні відбитки не вдалося. Особу чоловіка так і не встановили.
Тепер на екрані було видно з пів дюжини припаркованих автомобілів. На тлі чоловічих голосів почав оповідати оператор:
— Дата — четверте січня, одинадцята тридцять п’ять. Адреса — Дірфілд-роуд дев’ять, містечко Ешберн, Вірджинія. Присутні детектив Ед Вордлоу і я, детектив Байрон Мак-Магон…
— Знімав мій напарник, — пояснив Вордлоу. — Це вид на під’їзну доріжку до головного входу. Як бачите, дім оточений лісом, близьких сусідів немає.
Камера поволі проповзла повз дві карети швидкої допомоги. Їхні екіпажі стояли згуртовано, у морозному повітрі дихання парувало. Камера продовжила поволі обертатися, нарешті зупинилася на будинку. То був двоповерховий цегляний дім чималих пропорцій, але колись велична резиденція нині видавалася дещо занедбаною. Біла фарба злущувалася з віконниць і підвіконь, перила на ґанку перекосилися. На вікнах були сталеві ґрати — архітектурний елемент, радше притаманний для багатоквартирного будинку десь у місті, а не для будинку на тихій сільській дорозі. Камера сфокусувалася на детективі Вордлоу, який стояв на сходах, наче похмурий господар, що чекає нагоди привітати гостей. Картинка гойднулася до землі — детектив Мак-Магон нахилився вдягнути бахіли, — тоді знову зосередилася на дверях. Оператор увійшов до будинку слідом за Вордлоу.
Усередині передусім до об’єктива потрапили залиті кров’ю сходи. Джейн уже знала, чого чекати, бачила фото з місця злочину й знала, як померла кожна з жінок. І все одно, коли камера сфокусувалася на сходинках, вона відчула, як прискорився пульс і почав наростати жах.
Камера затрималася на першій жінці, яка лежала на сходах долілиць.
— У неї стріляли двічі, — сказав Вордлоу. — Судмедексперт сказав, що перша куля влучила в спину, напевно, поки жертва бігла до сходів, пробила порожнисту вену й вийшла через живіт. Судячи з крововтрати, вона, ймовірно, прожила ще п’ять-десять хвилин, перш ніж отримала другу кулю, у голову. Я так розумію, що вбивця вистрелив у неї першою, тоді пішов по інших жінок. Коли знову спускався, помітив, що ця ще жива, і добив її. — Він глянув на Джейн. — Ретельний тип.
— Стільки крові, — промимрила Джейн. — Мало бути чимало слідів.
— І на другому поверсі, і на першому. Внизу вони плутаються. Маємо відбитки двох великих пар взуття, за припущенням — двох убивць. Але були ще й інші, менші. Вони йдуть через кухню.
— Правоохоронці?
— Ні. Перший патруль приїхав щонайменше за шість годин після того, як усе сталося. Кров на підлозі кухні вже практично висохла. Менші відбитки було залишено на підлозі, поки вона була ще волога.
— Чиї то відбитки?
Вордлоу глянув на неї.
— Ми так і не дізналися.
Тепер камера рушила на другий поверх, і було чути, як шурхотять на сходах бахіли. У коридорі оператор звернув ліворуч, знімаючи у відкриті двері. У кімнаті тіснилися шість розкладачок, на підлозі — купи одягу, брудні тарілки, великий пакет чипсів. Камера проїхалася по кімнаті, зосередившись на розкладачці, на якій померла жертва номер два.
— Схоже, вона не мала нагоди втекти, — сказав Вордлоу. — Отримала кулю там, де лежала.
Камера знову рушила, обходячи розкладачки, до стінної шафи. У розкриті дверцята сфокусувалася на двох бідолашних мешканках кімнати, які горнулися одна до одної. Вони забилися в куток шафи, наче намагалися зіщулитися, стати непомітними. Утім, усе одно вбивця відчинив двері, побачив їх і прицілився у схилені голови.
— Кожній по кулі, — прокоментував Вордлоу. — Ці хлопці працювали швидко, точно й методично. Відчинили всі двері, обшукали всі шафи. У цьому будинку неможливо було сховатися. Жертви не мали шансів.
Він узяв пульт і натиснув швидку перемотку. На моніторі затанцювало зображення: шалена екскурсія іншими кімнатами, біганина вгору драбиною, на горище через люк. Тоді тремтливий відступ назад до коридору й на перший поверх. Вордлоу натиснув відтворення. Відео знову сповільнилося, камера в темпі людини пройшла через їдальню до кухні.
— Ось, — тихо мовив він, натискаючи паузу. — Остання жертва. Ніч у неї була дуже погана.
Жінка була прив’язана дротом до стільця. Куля ввійшла над правою бровою, і від удару її відкинуло назад. Вона померла, звернувши очі до неба; смерть зробила її обличчя блідим. Руки були простягнуті на столі перед нею.