— Джейн! — почула вона Гебріела.
Поспішила на голос, через коридор, до іншої кімнати.
Гебріел дивився у стінну шафу.
— Ось, — тихо сказав він.
Джейн підійшла до нього, присіла, торкнулася відшліфованого дерева. Не могла не уявляти на цьому місці іншу картинку з відео. Дві жінки, тендітні руки переплетені, мов у закоханих. Чи довго вони там сиділи? Шафа була невелика, і темрява мала просочитися кислим запахом страху.
Вона різко підвелася. У кімнаті було надто тепло, надто мало повітря. Джейн вийшла в коридор, ноги заніміли від присідань. «Це будинок жахів, — подумала вона. — Якщо добре прислухатися, почую відгомін криків».
У кінці коридору була остання кімната, та, де будівельники спричинили пожежу. Вона затрималася на порозі — значно сильніший сморід диму викликав відразу. Обидва розбиті вікна були затулені фанерою, яка не пропускала світло дня. Джейн дістала з сумочки ліхтарик, посвітила у тьмяну кімнату. Вогонь випалив стіни й стелю, поглинув оздобу так, що лишилася сама обвуглена деревина. Промінь «Меґлайта» пройшовся кімнатою, повз шафу без дверей. На задній стінці шафи спалахнув і зник якийсь еліпс. Джейн спохмурніла, перевела ліхтарик назад.
Ось він, знову — яскравий еліпс коротко спалахнув на стіні.
Вона підійшла до шафи, подивитися ближче. Побачила отвір, куди міг пролізти палець, ідеально круглий, гладенький. Хтось просвердлив дірку в шафі.
Над головою застогнали балки. Джейн здригнулася й глянула вгору. Стеля рипіла від кроків: Гебріел піднявся на горище.
Вона повернулася до коридору. Денне світло швидко згасало, будинок поринав у відтінки сірого.
— Агов! — гукнула Джейн. — Як до тебе піднятися?
— Подивись у другій кімнаті.
Вона побачила драбину, видерлася нагору. Просунувши голову в люк, роззирнулася. «Меґлайт» Гебріела прорізав тіні.
— Є щось? — спитала вона чоловіка.
— Мертва білка.
— А щось цікаве?
— Не дуже.
Джейн піднялася на горище, мало не вдарилася головою об низьку балку. Довгоногий Гебріел був вимушений пересуватися навприсядки, оглядаючи периметр, промінь ліхтаря поволі освітлював найглибші закутки тіней.
— Тримайся подалі від того кутка, — застеріг він. — Дошки обвуглені. Навряд чи підлога міцна.
Джейн рушила до протилежного боку, де останнє, сіре вже світло дня проходило в самотнє віконце. На ньому ґрат не було: вони були не потрібні. Вона підняла раму, висунула голову й побачила вузький карниз, падіння з якого потрощило б усі кістки. Це — втеча для самогубців. Зачинивши вікно, вона завмерла, не зводячи очей із дерев.
У лісі швидким світляком блимнуло світло.
— Гебріеле.
— Прекрасно. Ще одна мертва білка.
— Там хтось є.
— Що?
— У лісі.
Він підійшов до неї, вдивився в сутінки.
— Де?
— Щойно бачила.
— Може, авто проїздило.
Гебріел відвернувся від вікна, пробуркотів:
— Чорт, батарейка сідає.
Він кілька разів струсонув ліхтарик. Промінь став яскравіший, а тоді знову почав тьмяніти.
Джейн так і дивилась у вікно, на ліс, який, здавалося, наближається до них. Бере в полон в цьому домі привидів. Спиною пробігся холодок. Вона розвернулася до чоловіка.
— Я хочу піти.
— Треба було замінити батарейки перед виїздом…
— Будь ласка. Негайно.
Він почув тривогу в її голосі.
— Що сталося?
— Не думаю, що то просто проїздило авто.
Гебріел знову розвернувся до вікна, завмер, закриваючи широкими плечима рештки тьмяного світла. Його мовчання налякало її, від тиші серце калатало сильніше.
— Гаразд, — тихо мовив він. — Ходімо.
Вони спустилися драбиною, відступили до коридору, повз кімнату, де в шафі досі лишалася кров. Зійшли вниз сходами, де відтерте дерево досі шепотіло про жахи. П’ять жінок уже померли в цьому будинку, і ніхто не чув їхніх криків.
«Наших теж ніхто не почує».
Вони вибралися на ґанок.
І завмерли, раптово засліплені потужними ліхтарями. Джейн підняла руку, затуляючись від сяйва. Почула, як хрумтять гравієм кроки, і розрізнила примруженими очима три темні фігури, що наближалися до них.