— Що саме ви хочете знати?
— Усе.
30
«Хто ти, Міло? І де ти?».
Вона мусила десь лишити слід. Джейн налила собі свіжої кави, сіла за стіл на кухні й окинула оком усі папери, які зібрала з того часу, як повернулася додому з лікарні. Ось аутопсія та лабораторні звіти від поліції Бостона, файли поліції Лісбурга щодо різанини в Ешберні, Мурові документи на Джозефа Роука та Олену. Вона вже продивилась усе по кілька разів, шукаючи слідів Міли, жінки, обличчя якої ніхто не бачив. Єдиним фізичним свідченням існування Міли був автомобіль Джозефа Роука: кілька рудих людських волосин із заднього сидіння, які не підходили ані Роуку, ані Олені.
Джейн сьорбнула кави і знову потяглася по папери на покинуте авто Джозефа Роука. Вона вже навчилася працювати, коли Реджина засинала, і тепер, коли дочка нарешті спала, не марнуючи часу, поринула в пошуки Міли. Продивилася список речей, знайдених в автомобілі, знову переглянула жалюгідне зібрання його земних скарбів. Спортивна сумка, повна брудного одягу й рушників, украдених у мотелях. Пакет із пліснявим хлібом і банкою арахісового масла, дюжина банок із віденськими сосисками. Харчування чоловіка, який не має нагоди готувати. Харчування втікача.
Джейн перегорнула до результатів трасологічної експертизи, зосередилася на аналізі волосся та тканин. Авто було надзвичайно брудне, і на передньому, і на задньому сидіннях знайшлося чимало різних волокон природного й штучного походження, а також чимало різних волосин. Її зацікавили знайдені на задньому сидінні, тож вона затрималася на цьому звіті.
«Людське волосся. A02/B00/C02 (7 см)/D42
Волосся з голови. Злегка хвилясте, стрижень сім сантиметрів, пігмент рудий, середньо насичений».
«Поки що це все, що ми про тебе знаємо, — подумала Джейн. — У тебе коротке руде волосся».
Вона повернулася до знімків машини. Уже бачила їх раніше, але знову й знову вивчала порожні бляшанки від «Ред Булла» й зібгані обгортки від цукерок, стьобану ковдру й брудну подушку. Затримала погляд на таблоїді на задньому сидінні.
«Віклі Конфіденшл».
Джейн знову вразило те, якою чужорідною здавалася ця газета в чоловічому авто. Невже Джо справді обходило те, чим переймається Мелані Ґріффіт або ж чий чоловік насолоджувався за містом приватними танцями? Це був жіночий таблоїд, жінок справді непокоїли проблеми кінозірок.
Вона вийшла з кухні, зазирнула до дитячої кімнати. Реджина ще спала — рідкісна мить спокою, яка скоро мала завершитися. Джейн тихо зачинила двері, вислизнула з квартири й пішла до сусідки.
Місіс О’Браян відчинила не одразу, але вона була помітно рада гостям. Будь-яким.
— Вибачте, що турбую вас… — почала Джейн.
— Заходь, заходь!
— Я ненадовго. Лишила Реджину в ліжечку, тож…
— Як вона? Знову вночі плакала.
— Вибачте за це. Вона не дуже добре спить.
Місіс О’Браян нахилилася до неї й прошепотіла:
— Бренді.
— Перепрошую?
— На пустушку. Я так з обома своїми хлопцями робила. Спали наче янголятка.
Джейн знала синів цієї жінки. Слово «янголятка» для них не дуже годилося.
— Місіс О’Браян, — сказала вона, поки не отримала чергову порцію повчань поганої матері. — Ви ж передплачуєте «Віклі Конфіденшл», правда?
— Щойно новий номер отримала. «Розбещені домашні улюбленці Голівуду»! Ти знала, що в деяких готелях є номери спеціально для собак?
— А ви маєте випуски з минулого місяця? Я шукаю той, де Мелані Ґріффіт на обкладинці.
— О, я знаю, про що ти.
Місіс О’Браян помахом руки запросила її до квартири. Джейн пішла слідом за нею до вітальні та з подивом витріщилася на стоси журналів на всіх горизонтальних поверхнях. Там мали бути випуски «Піпл», «Ентертейнмент Віклі» та «Ас» років за десять.
Місіс О’Браян пішла просто до конкретного стосу, попорпалася в журналах і дістала випуск із Мелані Ґріффіт.
— Так, пам’ятаю. Оцей добрий був, — сказала вона. — «Катастрофи пластичної хірургії!». Якщо думаєш про підтяжку обличчя, краще почитай. Одразу й думати забудеш.
— Можна я його позичу?
— Але ж повернеш?
— Авжеж. Це тільки на день-два.
— Бо я хочу його мати. Люблю перечитувати.
Вона, певно, ще й усі деталі пам’ятала.
Знову всівшись за свій стіл, Джейн подивилася на дату виходу таблоїда — 20 липня. Він з’явився у продажу лише за тиждень до того, як Олену виловили в затоці Гінґем. Вона розгорнула примірник, почала читати. Виявилось, що це цікаво, і подумалося: «Господи, яка маячня. Але ж весела маячня. Я й не знала, що він гей чи що вона чотири роки не мала сексу. І чого всі такі поведені на товстій кишці?» Вона проковтнула статтю про пластичну хірургію й продовжила читання, проминувши надзвичайні ситуації в моді, «Я бачив янголів» і «Відважний кіт рятує родину». Чи Джозеф Роук читав про ті ж плітки, ті ж модні образи зірок? Чи він вивчав ті ж обличчя, спотворені хірургами, й думав: «Це не для мене. Старітиму з гідністю»?