Ні, авжеж ні. Джозеф Роук таке не читав би.
«То як журнал опинився в його авто?»
Джейн перейшла до рекламних оголошень на останніх двох сторінках. Тут рекламувалися послуги екстрасенсів і цілителів і можливість заробляти вдома. Невже хтось на таке ведеться? Невже хтось справді думає, що можна «заробити до 250 доларів на день склеюванням конвертів»? На середині сторінки починались особисті оголошення, і вона раптом завмерла, дивлячись на два рядки. Два знайомі слова.
«Жереб кинуто».
Під словами були дата, час і телефонний номер із кодом 617. Бостон.
«Це може бути просто збіг», — подумала Джейн. Може, двійко коханців домовляються про потайну зустріч. Або це щодо наркотиків. Найімовірніше, Олена, Джо та Міла тут ні до чого.
Серце калатало, вона взяла слухавку телефона на кухні й набрала номер з оголошення. Пішов сигнал виклику. Три, чотири, п’ять. Автовідповідач не ввімкнувся, ніхто не відповів. Телефон просто дзвонив, вона втратила лік дзвінкам. «Можливо, це телефон мертвої жінки».
— Алло? — відповів чоловік.
Джейн заклякла на півдорозі до того, щоб покласти слухавку. Швидко знову піднесла її до вуха.
— Є там хтось? — нетерпляче спитав чоловік.
— Алло? — сказала Джейн. — Хто це?
— А це хто? Це ж ви телефонуєте.
— Перепрошую. Мені дали цей номер, але без імені.
— А тут і немає імені. Це таксофон.
— Де ви?
— Фаной-Гілл. Проходив, коли почув дзвінок. Тож якщо ви шукаєте конкретну людину, не можу допомогти. Бувайте.
Він поклав слухавку.
Джейн знову витріщилася на оголошення. На ці два слова.
«Жереб кинуто».
Вона знову потяглася по телефон, набрала номер.
— «Віклі Конфіденшл», — відповіла жінка. — Відділ реклами.
— Вітаю, — сказала Джейн. — Я хотіла б подати оголошення.
— Треба було спочатку обговорити це зі мною, — сказав Гебріел. — Не віриться, що ти сама на це пішла.
— Не мала часу тобі телефонувати. Вони приймали оголошення до п’ятої вчорашнього дня. Мусила робити вибір одразу ж.
— Ти не знаєш, хто відповість. А тепер твій номер піде в друк.
— Найгірше, що може статися, — отримаю кілька дурних дзвінків, от і все.
— Або тебе затягне в щось значно небезпечніше, ніж ми уявляємо. — Гебріел жбурнув журнал на стіл. — Це треба влаштувати через Мура. Поліція Бостона може відстежувати й перевіряти дзвінки. Треба спочатку все продумати.
Він подивився на дружину.
— Джейн, скасуй оголошення.
— Не можу. Кажу тобі, надто пізно.
— Господи. Я на дві години поїхав до офісу, а моя дружина тим часом вирішила побавитися в небезпечні ігри на нашій кухні.
— Гебріеле, це лише два рядки оголошення в журналі. Або хтось перетелефонує, або ніхто на це не клюне.
— Що, як клюне?
— Тоді дозволю Муру з цим розбиратися.
— Ти йому дозволиш? — реготнув Гебріел. — Це його робота, не твоя. Ти в декреті, не забула?
Наче підкреслюючи цей факт, із дитячої кімнати долинув голосний плач. Джейн пішла по дочку й виявила, що Реджина, як завжди, виборсалася з ковдри й вимахувала кулачками, розгнівана тим, що на її вимоги не відповідають негайно. «Сьогодні всі мною незадоволені», — подумала Джейн, виймаючи Реджину з колиски. Спрямувала голодний ротик немовляти до своїх грудей і скривилася, коли воно вчепилося в неї яснами. «Я стараюся бути хорошою мамою, — подумала вона. — Дуже стараюся. Але я так утомилася смердіти кислим молоком і тальком. Утомилася бути втомленою. Знаєш, мала, я колись ганялася за поганцями».
Вона віднесла дитину на кухню й стояла, переминаючись з ноги на ногу, намагаючись вдовольнити Реджину навіть тоді, коли сама була готова вибухнути.
— Навіть якби я хотіла, однак не змогла б скасувати оголошення, — з викликом сказала вона. Під її поглядом Гебріел пішов до телефона. — Кому ти телефонуєш?
— Муру. Нехай тепер він цим займається.
— Це мій номер. Моя ідея.
— І не твоє розслідування.
— Я не кажу, що мушу тут головувати. Я дала точний час і дату. Може, тоді й сядемо всі разом і подивимося, хто зателефонує? Ти, я і Мур. Я просто хочу бути там, коли це станеться.