— Ми вже близько, — сказав Мур. — Ти все одно цього хочеш? Може, хай Фрост відповідає?
— Ні, це маю бути я, — сказала Джейн. — Якщо відповість чоловік, вона може злякатися.
Кроу стенув плечима.
— Якщо ця загадкова дівчина взагалі зателефонує.
— Якщо, на твою думку, це таке вже марнування часу, тобі не обов’язково тут сидіти, — відрубала Джейн.
— О, та я посиджу, почекаю, що буде.
— Та ну, не хочеться тебе знуджувати.
— Народе, три хвилини, — перебив її Фрост, як завжди, намагаючись примирити Джейн і Кроу.
— Може, вона й не бачила твого оголошення, — сказав Кроу.
— Журнал продається вже п’ять днів, — сказав Мур. — Вона мала нагоду його побачити. Якщо не зателефонує, то це тому, що не захотіла.
«Або померла», — подумала Джейн. Це точно всім їм спало на думку, але ніхто не вимовив цього вголос.
Задзвонив телефон, і всі погляди метнулися до Джейн. На екрані висвічувався номер із Форт-Лодердейла. Це був лише дзвінок, але серце Джейн калатало, мов від жаху.
Вона глибоко вдихнула, глянула на Мура, той кивнув.
— Алло?
Заговорив чоловік, повільно розтягуючи слова:
— То до чого це все, га?
На задньому фоні лунав сміх: люди насолоджувалися добрим жартом.
— Хто ви? — запитала Джейн.
— Нам усім просто цікаво. Що це значить — «жереб кинуто»? Га?
— Ви зателефонували, щоб спитати?
— Так. Це якась гра? Треба вгадати?
— Я не маю часу з вами теревенити. Чекаю на інший дзвінок.
— Агов. Агов, дамочко! Чорт, я здалеку телефоную!
Джейн дала відбій, подивилася на Мура.
— От мудило.
— Типовий читач «Конфіденшл», — сказав Кроу. — Ото веселий буде вечір.
— Це не останній такий дзвінок, — застеріг Мур.
Телефон знову озвався. Цього разу дзвонили з Провіденса.
Пульс Джейн знову прискорився від нового викиду адреналіну.
— Алло?
— Привіт, — пролунав життєрадісний жіночий голос. — Побачила ваше оголошення в «Конфіденшл», пишу дослідження з особистих оголошень. Хотіла спитати, ваше має романтичний контекст чи комерційний?
— Ані те, ані інше, — відрубала Джейн і поклала слухавку.
— Господи, що з цими людьми не так?
О 20 : 05 телефон знову задзвонив. З Ньюарка питали:
— Це якесь змагання? Я отримаю приз за дзвінок?
О 20 : 07:
— Я просто хотів дізнатися, чи хтось відповість.
О 20 : 15:
— Ви там шпигуни чи як?
До 20 : 30 дзвінки нарешті припинилися. Двадцять хвилин усі присутні дивилися на мовчазний телефон.
— Здається, це все, — сказав Кроу, підвівся й потягнувся. — Я б сказав, дуже корисно провели вечір.
— Зажди, — сказав Фрост. — Уже майже центральний час.
— Що?
— Ріццолі не вказала часову зону. У Канзас-сіті зараз майже восьма.
— Його правда, — сказав Мур. — Посидімо ще.
— По всіх часових зонах? — перепитав Кроу. — Так до опівночі просидимо.
— Довше, — виправив Фрост, — якщо додати Гаваї.
Кроу пирхнув.
— Може, варто замовити піцу.
Зрештою так вони й зробили. Між десятою й одинадцятою Фрост вийшов і повернувся з двома великими пепероні з «Домінос». Вони взяли бляшанки з содовою, передавали один одному серветки й дивилися на телефон. Хоча Джейн більше місяця не була на роботі, сьогодні здавалося, що вона нікуди й не йшла. Сиділа за тим само столом, з тими само втомленими копами, і Даррен Кроу, як завжди, мотав їй нерви. Усе було як завжди — за винятком того, що зараз до команди приєднався Гебріел. «Я за цим скучила, — подумала Джейн. — Навіть за Кроу. Скучила за полюванням».
Дзвінок заскочив її зі шматком піци біля рота. Вона схопила серветку, стерла з пальців жир, зиркнула на годинника. Одинадцята рівно. На екрані висвітився бостонський номер. На три години пізніше.
— Алло? — відповіла Джейн.
У відповідь — тиша.
— Алло? — повторила вона.
— Хто ви така?
Жіночий голос, тихий, майже шепіт.
Джейн налякано глянула на Гебріела й побачила, що він завважив те ж саме. Вона говорила з акцентом.
— Я друг, — сказала Джейн.
— Я вас не знаю.
— Олена розповіла мені про тебе.
— Олена померла.
«Це вона». З того краю столу на Джейн дивились ошелешені обличчя. Навіть Кроу схилився вперед, обличчя напружене й зосереджене.