Одного разу, коли доросла пома сиділа на землі й розбивала шкаралупу твердого плода, маленька пома, злізши з дерева і граючись неподалік од матері, несподівано почула ззаду якийсь шум. Вона здригнулась і обернулась. Від того, що вона побачила, у неї аж кров застигла в жилах. Величезна руда тінь майнула поміж кущами, і два великі хижо виблискуючі вогники обпекли її лиховісним жовтим полум’ям. Вона несамовито заверещала й кинулася до матері, але в ту ж мить пролунало грізне ревіння, і руда потвора метнулася слідом за нею.
Почувши крик малої поми, стара кинулась на захист свого дитяти, забувши навіть викинути плід. З нестямно лютим ревом матері, над дитиною якої нависла смертельна небезпека, вона випростала своє могутнє волохате тіло перед грау й зупинила його. Обидва тіла впали на землю, зчепившись у страшних обіймах. Цим скористалась маленька пома й притьмом видерлась на високе дерево, сховавшись між широким листям. Тремтячи й повискуючи, вона з невимовним жахом стежила за тим, що діялося на землі. Їй було видно, як під деревом качалися двоє тіл, як потім рудий грау навалився на волохатий тулуб її матері. Трохи згодом хижак схопився і з звичним глухим ричанням зник у гущавині, а стара пома лишилась на землі з перегризеним горлом. Напад грау був таким несподіваним і раптовим, що стара пома не тільки не мала часу підготуватись до нього, але не встигла навіть викинути затиснутого в кінцівках плода. А це не дало їй змоги своєчасно вхопити хижака за горло або за пащу.
Між гіллям сусідніх дерев майнуло кілька постатей дорослих чунгів. Вони злізли на землю і, побачивши, що пома мертва, протяжно заревли. Потім оточили її, посідали навпочіпки, не перестаючи ревти, а коли біле світило схилилося низько над лісом і листя дерев набрало багряного відтінку, наламали галуззя й прикрили ним труп бідолашної поми. Злізши на дерева, вони розбрелись у всі боки. Самі байдужі один до одного, чунги виявили себе такими й по відношенню до маленької поми, і вона відтепер змушена була жити, як жила її мати, — зовсім самотньо.
Та маленька пома була ще надто слаба й полохлива, щоб могла жити сама. Тому, знехтувана мовчазними й похмурими чунгами, вона пішла до маленьких чін-гі. Чін-гі зустріли її як свою, хоч вона була й безхвостою і значно більшою за них. Веселі й безтурботні, безупинно стрибаючи з гілки на гілку, вони втягли й маленьку пому в свої безглузді ігри, і вона швидко забула про матір і про все, що з нею сталося. Лишився тільки страх перед тваринами, що жили на землі, і хоч інколи десь поблизу й були сильні, дорослі чунги, вона не наважувалась, як вони, злазити на землю.
Наслідуючи в іграх маленьких чін-гі, вона навчилася у них спритно й легко лазити по деревах, стрибати на велику відстань з гілки на гілку, верещати, як і вони, й звисати головою вниз, вхопившись за гілку лише однією задньою кінцівкою. Їй бракувало лише хвоста, щоб бути справжньою чін-гі. Зате ж вона, ніби заздрячи, часто дошкуляла їм, весь час смикаючи котрогось із них за хвіст. Вони верещали й кусали її.
Минув якийсь час, тонкі гілки стали ламатись і гнутись під помою, коли вона, схопившись за них, повисала над землею. Це заважало їй швидко стрибати й лазити по деревах, і вона вже не могла весь час триматися чін-гі. Пома виросла й обважніла. Різниця між нею та її хвостатими родичами помітно збільшилась. Груди її стали широкими й сильними, а м’язи на них — подібними до кулястих вузлів.
Водночас з нею сталися й інші зміни. Їй було вже зовсім байдуже до ігор чін-гі, а їхній вереск і безпричинні сварки просто дратували її. Вона дедалі частіше змушена була обирати товще й міцніше гілля, бо тонке і хистке не витримувало її ваги. Так поступово вона віддалилася від своїх маленьких друзів і почала жити як доросла пома, самотньо й замкнуто. Вона навіть не намагалась шукати зближення з дорослими чунгами. А втім, і вони до неї були байдужими. Чунги жили в лісі по двоє, найбільш по троє, і якщо зустрічали когось із своїх, то обминали мовчки, ніби не впізнавали або не помічали одне одного.
Потім настав час, коли вона догнала чунгів як у зрості, так і в силі. Почуття страху, яке ще в дитинстві викликали у неї хижі звірі, що ходили по землі, зовсім зникло. Вона почала злазити з дерев і поводилася так, як і всі чунги: спочатку уважно озиралась, потім прислухалась і, роздуваючи ніздрі, принюхувалась. Навчилась вона й ревти, як чунги. Але разом з тим вона стала сварливою, як дорослі поми, і при зустрічі з котроюсь із них затівала бійку. Проте чунги, хоча були й більшими і дужчими за неї, завжди мовчки поступались перед нею.
Як і всі інші чунги, пома не ходила тільки на задніх кінцівках, а, ставши навкарачки і спираючись на кулаки передніх, швидко рухалась по землі. Такий спосіб пересування вона вважала надійнішим і зручнішим.