— Гей! Обережно! — підскочив Малий.
— Це моє яйце чи ні? — огризнувся Скажений. — Плачу я за нього десять доларів чи ні? Мені не хочеться купувати кота в мішку. Коли я вже викидаю гроші, то хочу знати на що.
— Якщо воно не подобається тобі, я його з'їм, — лукаво запропонував Малий.
Але Скажений понюхав і похитав головою.
— Не треба, Малий. Яйце добре. Дай-но мені казанок. Я з'їм його сам на вечерю.
Тричі Скажений розбивав яйця і кидав їх у казанок.
— Тут на два більше, Малий, — заявив він, скінчивши підрахунок. — Дев'ятсот шістдесят чотири, а не шістдесят два.
— Моя помилка, — признався Малий. — Ми їх докинемо, щоб було з горою.
— Звичайно. Тепер ти можеш дозволити собі цю розкіш, — похмуро згодився Скажений. — Клади до гурту. Дев'ять тисяч шістсот двадцять доларів. Одержуйте. Пиши розписку, Смоку.
— Чому б не підрахувати решти? — запитав Смок.
Скажений похитав головою.
— З мене поганий рахівник. Краще спершу розквитатись за це.
Він підійшов до свого кожуха, витяг з кишень дві торбинки золотого піску, круглі та довгі, наче ковбаси. Коли розплатився за першу партію, там залишилось піску не більш як на триста доларів
Потім поставили на стіл скриньку з-під мила і почали рахувати нову партію. Одрахувавши сотню, Скажений стукнув яйце об край столу. Але воно не розбилось.
— Здорово замерзло, — сказав він, стукаючи дужче.
Потім підняв яйце, і вони побачили, що там, де він ударив, шкаралупа розсипалась на порох.
— Звичайно, — сказав Малий, — воно мусило замерзнути, адже його везли з Сорокової Милі.
— Давай сюди сокиру! — сказав Скажений.
Смок приніс сокиру, Скажений, у котрого була рука дроворуба, метким ударом розрубав яйце якраз навпіл. Всередині воно мало дуже сумнівний вигляд.
Смок здригнувся, передчуваючи щось лихе. Малий був хоробріший. Він, підніс обидві половинки до носа.
— Пахне добре, — сказав він.
— Але вигляд має поганий, — зауважив Скажений. — І як може пахнути заморожене яйце? Пожди хвилинку.
Він поклав обидві половинки на сковорідку і поставив її на гарячу плитку. Всі троє мовчки чекали, втягуючи в себе повітря. По хаті пішов страшенний сморід. Скажений не вважав за потрібне говорити. Малий теж мовчав.
— Викинь його! — крикнув Смок, задихаючись.
— То й що? — сказав Скажений. — Все одно доведеться перевірити всю решту.
— Але не тут, — сказав Смок, кашляючи та ледве перемагаючи нудоту. — Досить рубати та дивитись. Викинь його, Малий! Викинь геть! Тьху!
Відчиняли скриньку за скринькою, брали навмання яйце за яйцем, розрубували їх навпіл і переконувались, що всі яйця до одного безнадійно і непоправно протухли.
— Можеш не їсти їх, Малий, — глузував Скажений. — І коли ви обидва не заперечуєте, то я хотів би піти вже звідси. Я домовлявся про свіжі яйця. Дайте мені санки, будь лиска, та я вивезу їх, поки й вони не зіпсувалися.
Смок допоміг вантажити санки, а Малий сів біля столу і взявся до карт.
— Скажіть, скільки часу ви тримали цей товар? — знущався Скажений.
Смок не відповів і, блимнувши на товариша, що замислився над картами, повикидав ящики в сніг.
— Слухай, Малий, скільки, ти кажеш, заплатив за ці три тисячі?
— По вісім доларів штука. Іди геть, не чіпай мене! Я вмію рахувати не гірше тебе. Ми загубили сімнадцять тисяч на цій спекуляції. Я вирахував це, коли засмерділо ще перше яйце.
Смок поміркував кілька хвилин, а тоді знов порушив мовчанку.
— Слухай, Малий. Сорок тисяч доларів — це двісті фунтів золотого піску. Скажений позичив у нас запряжку, щоб відвезти яйця. Сюди він прийшов без санок. Ті дві торбинки золотого піску важили фунтів двадцять кожна. Умова ж була платити готівкою. Він приніс якраз стільки піску, щоб вистачило заплатити за партію добрих яєць. Він навіть не збирався платити за ці три тисячі. Він знав, що вони тухлі. А як він міг знати? Що ти на це скажеш?
Малий зібрав карти, почав тасувати, але спинився.
— Тут і дитина може відповісти. Ми загубили сімнадцять тисяч. Скажений виграв сімнадцять тисяч. Ці яйця належали не Готеро, а йому! Що тебе ще цікавить?
— Скажи, на милість, чому ти, перш ніж платити, не поцікавився, що то за яйця?
— На це теж легко відповісти. Цей пройда Скажений розрахував усе до секунди. Я не мав часу перевірити яйця, бо поспішав, щоб вчасно їх здати. А тепер, Смоку дозволь тебе спитати. Який це дурень порадив тобі гендлювати яйцями?..
Малий вже шістнадцятий раз розкладав карти, а Смок заходився біля вечері, коли у двері постукав полковник Бові. Він передав Смокові листа і пішов далі, до своєї хижі.