Обидві його руки скидаються до чола, він тре та дивиться на почорнілі кінчики пальців. Деручи свого лоба обома руками, він питає: «Ти написав там “ҐЕЙ” правда?» Дивлячись на малого номер 72, він питає: «Він написав “гей”?»
Малий тільки хитає головою.
Чувак із ведмедиком дивиться на Шейлу.
І Шейла каже: «Гірше».
Я кидаю маркер назад Шейлі та кажу: «Йому хочеться слави? Це забезпечить йому певну славу». Шейла дає фломастеру впасти на бетон біля її туфель. Поруч із маркером чувак упустив свого ведмедика, якого весь час тримав, і написи на ньому замазалися та розпливлися, роз’їдені дитячою олією на підлозі.
Чувак із ведмедиком плює на пальці, тре чоло. «Ти, — каже він, — ти зґвалтував матір цього малого. Ти накачав її наркотою та зруйнував її життя».
Малий номер 72 каже: «Як це?»
Шейла підіймає руку, дивиться на годинник та каже: «Джентльмени, хвилиночку уваги…»
Ще б пак, усі чуваки підводять очі. Дивляться, щоб краще чути. Підіймаються руки, щоб заглушити звук на деяких телеках. Собачий гавкіт та сирени щезають.
Чувак із ведмедиком розлючено тупцяє до вбиральні, розштовхуючи чуваків ліктями. Його босі ноги ляпають по підлозі.
«Мені потрібні такі номери», — повідомляє Шейла, дивлячись на свій список.
Малий номер 72 питає: «Кого ти накачав наркотою?»
Чувак із ведмедиком кричить нам звіддаля, гучно кричить в усій цій тиші: «Прокинься, придурку! Цей покидьок твій батько».
«Номер 569… — кричить Шейла. — Номер 337…»
На вході до вбиральні чувак із ведмедиком розпихує інших чуваків, слизьких від дитячої олії, застиглих, наче статуї, щоб краще чути.
Шейла нахиляється, щоб підібрати маркер з-під ніг. Випроставшись, вона додає: «І номер 137…»
Я кажу малому: «Я не збираюся помирати через сьогоднішній день».
Малий номер 72 нахиляється, щоб підібрати ведмедика, який валяється на масній підлозі.
І у вбиральні, дивлячись у люстерко над маленькою мийкою, чувак із ведмедиком починає кричати.
Розділ 22
Містер 72
Дівчина з секундоміром продовжує кликати Дена Баньяна, поки він не виходить із вбиральні, вода тече по його обличчю, мило піниться на межі волосся, те, що залишилося від його зачіски, прилипло з боків до голови. Дівчина з планшеткою стоїть на горі сходів, темний силует на тлі відчинених дверей. Ці лампи на майданчику надто яскраві, щоб дивитися на них навпрямки. Позаду неї світло мерехтить довкола її темного обрису. Дівчина все кличе Дена Баньяна за номером — 137, — поки він не підіймається сходами, все ще тручи жмутиком туалетного паперу своє чоло.
Кожен у кімнаті дивиться куди-небудь, щоб відвести очі від сліпучого світла та від детектива Дена Баньяна, який схлипує, тре очі обома руками, його плечі зсутулені та тремтять, його рот повторює: «…це неправда…» — поміж глибокими судомними вдихами, під час яких йому стискає горло.
Щоб теж дивитись куди-небудь, я нахиляюся та однією рукою підбираю автографічного собаку, який упав на підлогу. Тільки вже запізно: олія з ніг якого-небудь типа, або розлита содова, або вистигла сеча, винесена ногами з убиральні, — щось ввібралося в набитого песика та роз'їло імена, які були колись Лайзою Мінеллі та Олівією Ньютон Джон. Шкіра собачки вся покроплена темними крапочками та вкрита темними плямами, ніби синцями.
Ніхто не дивиться, як Ден Баньян під номером 137 зникає поміж світлом, його чоло все ще спотворене словом «ВІЛ», яке там написав містер Бакарді.
На його песику більше не видно, як сильно любила його Джулія Робертс. Полотняне тіло вологе, холодне та липке на дотик, і там, де я його торкаюся, мої пальці стають чорними.
Звертаючись до містера Бакарді, я кажу, що Ден Баньян захоче взяти свого собачку. Я кажу, щоб моя мама могла його підписати.
Містер Бакарді просто дивиться на двері, які вже зачинилися, на сходи, за якими зник Ден Баньян. Усе ще дивлячись на ті двері, містер Бакарді питає: «Хлопче, твій старий коли-небудь оповідав тобі те, що треба знати про секс?»
Я кажу йому, що він не мій тато. Простягаю йому песика, але він його не візьме.
Усе ще розглядаючи двері, містер Бакарді каже: «Найкраща порада, яку взагалі дав мені мій старий… — і він посміхається, все ще не зводячи з дверей очі, — якщо поголити волосся біля основи члена, то — чи стоячий, чи висячий — твій хрін здаватиметься на два дюйми довшим». Містер Бакарді заплющує очі, хитає головою. Він відкриває очі, дивлячись тепер на мене. Дивлячись на собаку в моїх руках, він питає: «Хочеш бути героєм?»