Усе рухається уповільнено. Хіро бачить, як хмари змінюють форму, якщо дивитися на них достатньо довго. Схоже, на Східному узбережжі зараз зоряна ніч.
Щось привертає його увагу, якась цятка швидко рухається поверхнею кулі. Мушка? Але в Метасвіті немає мушок. Намагається на ній сфокусуватися. Комп’ютер, зчитуючи відбиті від його рогівки лазери низької потужності, відчуває зміну уваги, а тоді Хіро перехоплює подих, коли він починає мчати вниз на кулю, ніби астронавт, який вийшов у відкритий космос і зненацька випав зі свого орбітального розслабону. Коли він нарешті опановує ситуацію, то опиняється лише за кількасот миль від поверхні Землі, дивиться на суцільну перину хмар і бачить-таки мушку, що летить попід ним. Це супутник ЦРК на низькій полярній орбіті, він рухається з півночі на південь.
— Ваша інформація, сер, — повідомляє Бібліотекар.
Хіро здригається і підводить погляд. Земля шугає вниз, геть із поля зору, і ось біля столу вже стоїть Бібліотекар і тримає гіперкартку. Як і будь-який бібліотекар із реальності, цей демон уміє рухатись геть нечутно.
— Можеш ходити трохи гучніше? Ти мене щойно налякав — просить Хіро.
— Готово, сер. Прошу пробачення.
Хіро простягає руку за гіперкарткою. Бібліотекар робить півкроку вперед і нахиляється. Цього разу його нога видає тихий звук від доторку до татамі, і Хіро чує білий шум, із яким його штани труться об ногу.
Хіро бере гіперкартку і дивиться на неї. Там написано:
Результати бібліотечного пошуку на запит:
Райф, Лоренс Роберт
Він перевертає картку. Зворотний бік розділено на кількадесят іконок з ніготь завбільшки. Деякі з них — маленькі газетні перезнімки. Чимало кольорових, яскраві прямокутники: мініатюрні телеекрани, які демонструють відео.
— Це просто неймовірно, — вражено каже Хіро. — Я сиджу в машині, розумієш? Я підключений через стільникову мережу, ти б не зміг так швидко перекинути в мою мережу стільки відео.
— Я нічого не перекидав, — відповідає демон. — Усе наявне відео зі згадуванням Л. Боба Райфа зібрав доктор Лаґос і помістив у каталог Бабель / Інфопокаліпсис, і цей каталог є у вашій системі.
— А-а...
Розділ 14
Хіро втуплюється в мініатюрний телеекран у лівому горішньому куті картки. Екран розгортається і стає поганеньким дванадцятидюймовим телевізором на відстані витягнутої руки. Запускається відео. Це вбогий запис футбольного матчу зі старшої школи на восьмиміліметрову плівку — десь із шістдесятих. Звуку нема.
— Що за гра?
— Одеса, Техас, США, — відповідає Бібліотекар. — Л. Боб Райф — захисник, номер вісім, темна форма.
— Це вже зайві деталі. Можеш підсумувати?
— Ні. Але можу подати короткий зміст. У каталозі міститься одинадцять записів футбольних матчів. У випускному класі Райф грав за команду штату Техас, друга ліга. Потім вступив до Університету Райса, отримав академічну стипендію. Пішов у тамтешню футбольну команду, є ще чотирнадцять записів ігор із коледжу. Отримав ступінь магістра комунікацій.
— Доволі логічно, враховуючи, ким він став.
— Він став спортивним репортером на телебаченні у Г’юстоні, тож є ще п’ятдесят годин відеозаписів із того періоду — звісно, переважно це запороті дублі. Після двох років на цій роботі Райф пішов у бізнес до свого двоюрідного діда, фінансиста, той заробив капітал у нафтовому бізнесі. У каталозі є кілька газетних фрагментів на цю тему, і всі вони, судячи зі змісту, текстуально пов’язані — тобто можна припустити, що в них спільне першоджерело.
— Пресреліз.
— Затим п’ять років немає жодних згадок.
— Він щось готував.
— Пізніше з’являються нові історії, переважно з релігійних рубрик місцевих газет у Г’юстоні, вони детально описували пожертви Райфа різним організаціям.
— Для мене це виглядає як інформаційний підсумок. Я думав, ти цього не вмієш.
— Я цього не вмію. Я цитував підсумок, який доктор Лаґос нещодавно зробив для Хуаніти Маркес у моїй присутності, коли вони переглядали ті самі дані.
— Продовжуй.
— Райф пожертвував $500 церкві Хрещення вогнем у Гайлендс, настоятель — преподобний Вейн Бедфорд; $2 500 Молодіжній лізі П’ятидесятників у Бейсайді, президент — преподобний Вейн Бедфорд; $150 000 П’ятидесятницькій церкві Нової Трійці, фундатор і патріарх — преподобний Вейн Бедфорд; $2,3 мільйона на Біблійний коледж імені Райфа, президент і декан факультету теології — преподобний Вейн Бедфорд; $20 мільйонів археологічному факультету Біблійного коледжу Райфа та ще $45 мільйонів астрономічному факультету там само.
— І всі ці пожертви він робив іще до гіперінфляції?
— Так, сер. Це були, як то кажуть, грубі гроші.
— А Вейн Бедфорд... це той преподобний Вейн, що керує «Райськими брамами преподобного Вейна»?
— Саме він.
— Хочеш сказати, що «Преподобний Вейн» належить Райфу?
— Йому належить контрольний пакет «Асоціації Райських брам», а ця організація міжнародна і керує, зокрема, мережею «Райських брам преподобного Вейна».
— Окей, давай рухатися далі.
Хіро зиркає понад окулярами, пересвідчується, що Віталій ще й близько не під’їхав до місця концерту. Тоді відхиляється на спинку і починає переглядати зібрані Лаґосом відео та газетні вирізки.
У ті ж роки, коли Райф жертвував преподобному Вейну, він дедалі частіше з’являвся у бізнес-рубриках. Спершу місцевих газет, а з часом — Wall Street Journal і New York Times. Особливо потужний сплеск публічності — вочевидь, заготовлений піарниками — стався після того, як ніппонці зі своїми старими друзяками спробували виперти Райфа з ринку телекомунікацій, і той виніс це на всеамериканський огляд — викинув $10 мільйонів на кампанію, яка переконувала американців, що всі ніппонці — просто брехливі схематозники. Тріумфальна обкладинка The Economist після того, як азіати нарешті прогнулись і дозволили йому загарбати оптоволоконний ринок у своїй країні, а заодно й у більшості країн Східної Азії.
Нарешті почала з’являтися бодай якась інформація про його життя. Л. Боб Райф повідомив своїм джинсовикам, що хоче показати себе як людину. Запис біографічної передачі, що вилизувала дупу Райфа після того, як він купив собі яхту — списану урядом США посудину.
Л. Боб Райф, останній з монополістів зразка дев’ятнадцятого століття, радиться з декоратором у капітанській каюті. Каюта і без того гарна, з поправкою на те, що Райф купив цей корабель у ВМС, але для самого Боба корабель недостатньо техаський, він хоче його випатрати і перебудувати. Далі кадри з Райфом: той пропихає своє бичаче тіло крізь вузькі переходи та круті східці, якими начинено корабель — типовий понурий військовий корабель із сірої сталі, і нутро в нього відповідне, але Боб запевняє інтерв’юера, що незабаром усе кардинально зміниться.
— Знаєте, побутує така історія. Коли Рокфеллер купив собі яхту, це була якась дрібнота, сімдесят футів чи десь близько того. За тодішніми стандартами — мізер. А коли хтось звертав на це увагу і питав, чому в нього така маленька яхта, він просто пильно дивився у відповідь і казав: «Хто я, по-вашому, Вандербільт?» Ха! Ну, я запрошую вас на борт моєї яхти.
Райф каже це, стоячи на великій відкритій ліфтовій платформі разом з інтерв’юером та всією знімальною командою. Ліфт рухається вгору. На тлі — Тихий океан. Коли Райф закінчує виголошувати свою репліку, ліфт піднімається на самісінький верх, камера розвертається, і ось ми вже дивимось на палубу авіаносця «Ентерпрайз», колишньої власності ВМС США, нині — приватної яхти Л. Боба Райфа, що здолав «Систему оборони генерала Джима» і «Глобальну службу безпеки адмірала Боба» у лютій боротьбі на аукціоні. Л. Боб Райф захоплено оглядає простори злітної палуби авіаносця, порівнюючи її з деякими районами Техасу. Він припускає, що було б чудово засипати частину палуби землею і розводити там худобу.