Споглядаючи всіх цих вояк, Хіро шукає поглядом генерала і невдовзі знаходить: невисокий але дебелий чорношкірий недомірок. На ньому така сама вітрівка, як і на решті, але ця з додатковим шаром куленепробивної підкладки, та ще вся обвішана цікавою підбіркою приладдя для комунікації та маленьких і вишуканих пристроїв для завдання болю. Він бігає підтюпцем туди й сюди, похитує головою з боку на бік, кидає короткі фрази в гарнітуру, наче боковий арбітр у футболі.
Хіро помічає високого чоловіка років під сорок — характерна цапина борідка, вдягнений у вишуканий костюм кольору випаленого вугілля. Блиск діамантів на шпильці краватки помітний навіть за сотню футів. Він знає, що варто наблизитись — і можна буде розгледіти слово «Каліки», інкрустоване блакитними сапфірами в діамантовій облямівці. У нього свій загін охорони — ще десяток хлопців у костюмах. Вони, хоч і не займаються власне охороною, не могли не піти в юрбу покрасуватися своїми кольорами.
У голові Хіро десь на споді свідомості бозна-чому гуляє думка: лазерне світло в одному місці наділене якоюсь особливо зернистою насиченістю, молекулярною чистотою, яка підкреслює його походження, і людське око це помічає, знає звідкілясь, що це світло неприродне. Воно будь-де виділяється, але особливо — під брудною естакадою посеред ночі. Хіро кутиком ока ловить спалахи цього світла, проводжає поглядом, відстежує джерело. Йому все очевидно, але більше ніхто нічого не помічає.
Хтось на цій естакаді, десь на цій естакаді, пускає лазерні зайчики Хіро в обличчя. Це дратує. Намагаючись не поводитися надто передбачувано, він ледь змінює курс, підходить до найближчої точки, де в сталевій бочці горить багаття зі сміття. Тепер він стоїть у клубах рідкого диму, відчуває його запах, проте сам дим прозорий.
Зате коли наступного разу лазер падає на його лице, то відбивається від мільйона дрібних мікроскопічних часток і стає ідеальною прямою, що пронизує простір, вказуючи точно на своє джерело.
Якась химера стоїть у затінку однієї з халабуд. І, ніби він і без цього привертає недостатньо уваги, на ньому костюм. Хіро рушає в той бік. Химери — найдражливіша грань Центральної Розслідувальної Корпорації. Замість ноутбуків вони носять комп’ютери просто на тілах, комп’ютери розділені на окремі модулі, які кріпляться до пояса і на спину та оснащені гарнітурою. Вони слугують для збору особистих даних, записують усе, що відбувається навколо. Важко придумати щось тупіше, ці аксесуари — сучасний еквівалент лицарського пояса чи пейджера, вони вказують на належність користувача до найвищих, недосяжних щаблів суспільної еліти. Для Хіро вони — як червона шмата, бо втілюють найгірші стереотипи про стрінгера з ЦРК, привертають до себе увагу. Із плюсів такого добровільного остракізму — можливість постійно перебувати в Метасвіті, постійно збирати інфу.
«Аристократія» ЦРК не терпить їх уже через те, що вони завантажують неосяжні об’єми непотрібної інформації в базу даних. Шанси, що бодай якась дещиця виявиться корисною, майже нульові: це те саме, що записувати номери кожної машини, які щоранку трапляються вам дорогою на роботу, просто на випадок, якщо одну з них колись доведеться впізнати за номерами. Навіть у базі даних ЦРК максимальна кількість непотребу обмежена, тому невиправні химери в ЦРК, як правило, не затримуються.
Цього хлопця ще не виперли. І, судячи з якості обладнання, — а воно дуже дороге, — він уже не перший день там працює. І, мабуть, працює добре.
А раз так, то що він тут робить?
— Хіро Протагоніст, — замість вітання повідомляє химера, коли Хіро нарешті відстежує його до темряви за халупою. — Стрінгер ЦРК уже одинадцять місяців. Спеціалізація — Індустрія. Колишній хакер, охоронець, доставлятор піци, промоутер концертів. — Він бурмоче все це, ніби не бажаючи, щоби Хіро марнував його час, повторюючи загальновідомі речі.
Лазер, який продовжував стрибати Хіро в очі, бив із комп’ютера цього хлопця, із периферійного девайсу, закріпленого на окулярах посеред лоба. Далекобійний сканер сітківки. Якщо повернутися до нього з розплющеними очима, лазер вистрілить, прониже райдужну оболонку, найтендітніший зі сфінктерів, і сканує сітківку. Результати пересилаються в ЦРК, їхня база даних містить кількадесят мільйонів відсканованих сітківок. За кілька секунд, якщо ваші дані вже є в базі, власник апаратури знає, хто ви. Якщо вас немає у базі даних — ну що ж, тепер ви в базі даних.
Звісно, в користувача має бути привілейований доступ. Коли в користувача є базові особисті дані, детальнішу інформацію він зможе отримати тільки з привілейованим доступом. І в цього хлопця, здається, достобіса привілеїв — значно більше, ніж у Хіро.
— Я Лаґос, — називає себе химера.
Он воно як. Хіро розмірковує, чи не запитати, якого біса той тут робить. Він із радістю запросив би співбесідника випити, поговорити про те, як він запрограмував Бібліотекаря. Але Хіро дратується — Лаґос поводиться грубо (химери за визначенням грубі).
— Ви тут через Ворона? Чи через ці фаз-ґранджеві штуки, над якими ви працювали... десь тридцять шість днів? — цікавиться Лаґос.
З химерами не дуже приємно спілкуватися, вони ніколи не закінчують речення, бо занурені в окреслений лазером світ, сканують сітківки на всі боки, пробивають по базі всіх у радіусі тисячі метрів, бачать все у видимому спектрі, інфрачервоному, міліметровому, на радарі, на ультразвуковому сканері — все водночас. Думаєш, що він говорить із тобою — а насправді він розглядає номер кредитки якогось незнайомця в іншому кінці кімнати або визначає виробника і модель літаків, що пролітають над головою. Звідки Хіро знати, може, Лаґос саме зараз вимірює довжину його члена крізь штани, при цьому імітуючи приязну бесіду.
— Ти той хлопець, що працює з Хуанітою, так?
— Чи то вона працює зі мною. Щось таке.
— Вона казала, що нам треба побачитися.
На кілька секунд Лаґос завмирає. Вишукує більше даних. Хіро хочеться вилити на нього відро води.
— Резонно, — продовжує нарешті. — Ти чи не найкраще знаєш Метасвіт. Незалежний хакер — так, цілком підходить.
— Підходить для чого? Незалежні хакери нікому більше не потрібні.
— Конвеєрні хакери — це приманка для інфекції, вони будуть мерти тисячами, як армія Сінаххеріба під стінами Єрусалима, — каже Лаґос.
— Інфекція? Сінаххеріб?
— А ти і в Реалі можеш за себе постояти — це дуже добре, якщо доведеться піти проти Ворона. Пам’ятай, його ножі гострі, відточені до молекули, вони крають броню, наче спідню білизну.
— Ворон?
— Думаю, цього вечора ти його побачиш. Але не роби дурниць.
— Окей, — погоджується Протагоніст. — Буду пильнувати.
— Я сказав не це, — уточнює Лаґос. — Я сказав — не роби дурниць.
— Чому ні?
— Це небезпечний світ. І що далі — то гірше, тож не варто порушувати баланс жахіть. Згадай хоча б про Холодну війну.
— Агась, — Хіро відчайдушно бажає піти геть і ніколи більше не бачити цього типа, але не хоче закінчувати розмову першим.
— Ти хакер. Це означає, що твої глибинні структури також під загрозою.
— Глибинні структури?
— Нейролінгвістичні канали у мозку. Пам’ятаєш, як ти вчився писати бінарний код?
— Звісно.
— Тоді у твоєму мозку формувалися нові канали. Глибинні структури. Коли використовуєш нерви, між ними з’являються нові зв’язки, у процесі поділу аксони розгалужуються і пробиваються поміж гліальних клітин — так твоя біологічна начинка сама себе змінює, програмне забезпечення стає апаратним. Тому ти беззахисний — усі хакери беззахисні — перед нам-шубом. Маємо пильнувати одне одного.
— Що таке нам-шуб? Чому я перед ним беззахисний?
— Просто не дивися на бітові масиви. Ніхто не намагався останнім часом показати тобі голий бітовий масив? У Метасвіті?
Цікаво.
— Не особисто мені, але раз уже ти згадав, якась Бренді підкотилася до мого друга...
— Гетера культу Ашери. Намагається поширити хворобу, а це, вважай, синонім зла. Звучить мелодраматично, так? Та насправді ні. Знаєш, у давній Месопотамії не існувало відокремленого концепту зла, тільки хвороба і погане здоров’я. Зло було синонімом хвороби. Який ти з цього робиш висновок?