— Лаґос вважав, що вони могли бути магами, тобто звичайними людьми з особливими здібностями, або прибульцями.
— Так-так-так, скинь оберти. Давай по черзі. Що Лаґос мав на увазі під «звичайними людьми з особливими здібностями»?
— Припустімо, нам-шуб Енкі справді працював як вірус. Припустімо, хтось на ім’я Енкі його винайшов. Тоді цей Енкі мав бути наділений лінгвістичними здібностями, що виходять далеко за межі нашого розуміння нормальності.
— І як ця сила працювала? Яким був механізм?
— Я можу запропонувати лише припущення самого Лаґоса.
— Нехай так, давай припущення.
— Віра в магічну силу мови не є чимось непересічним ні в містичній, ні в академічній літературі. Кабалісти — юдейські містики з Іспанії та Палестини — вірили, що надприродні знання та силу можна здобути, у певний спосіб комбінуючи літери Божого Імені. Скажімо, Абу Аарон, ранній кабаліст, який переїхав із Багдада в Італію, подейкують, умів творити дива силою Святих Імен.
— Про яку саме силу йдеться?
— Більшість кабалістів були теоретиками, їх цікавила чиста медитація, але існували й кабалісти-практики, вони намагалися використовувати силу кабали в повсякденні.
— Інакше кажучи, чаклуни.
— Так. Ці кабалісти-практики послуговувалися так званим «архангельським алфавітом», який походить від греко-арамейського теургічного алфавіту першого століття і нагадує клинопис. Кабалісти називали цей алфавіт «окописом», бо літери складалися з рисок та кружалець, які разом нагадували очі.
— Одиниці та нулі.
— Деякі кабалісти розділяли літери алфавіту залежно від того, де саме в роті утворювалися відповідні звуки.
— Окей. Тобто — в сучасних категоріях — вони проводили паралель між літерою, написаною на сторінці, та нейронними зв’язками, що беруть участь у процесі озвучення цієї літери.
— Так. Через аналіз вимови різних слів вони змогли прийти до складних і глибоких висновків про їхнє істинне, імпліковане значення та вагу.
— Окей. Як скажеш.
— Академічний пласт літератури, звісно, далеко не такий цікавий, але значну його частину присвячено дослідженню Бабеля. Не самої події, Вавилонського стовпотворіння, — тут більшість дослідників одностайні в тому, що це міф, — а тенденції мов до віддалення. Було запропоновано не одну теорію, яка намагалася поєднати всі мови в одну.
— І ці теорії Лаґос спробував пристосувати до своїх гіпотез про вірус.
— Так. Існують дві школи: релятивістів та універсалістів. Покликаючись на узагальнення Джорджа Стейнера, релятивісти вважають, що мова є не носієм думки, а радше засобом, який визначає явища позамовної дійсності. Мова є основою пізнання. Наше сприйняття всього навколишнього формується в потоці відчуттів, які проходять через цю основу, а тому досліджувати еволюцію мови — це те саме, що досліджувати еволюцію людського мислення.
— Окей, я розумію, чому це важливо. А що універсалісти?
— На противагу релятивістам, які вважають, що мови не обов’язково мають щось спільне, універсалісти переконані, що достатньо глибокий аналіз різних мов таки може виявити в них спільні риси. Тож вони аналізують мови, дошукуючись таких рис.
— І як, щось знайшли?
— Ні. Поки що з кожного правила були винятки...
— ... що знижує цінність універсалізму десь до рівня виїденого яйця.
— Не обов’язково. Вони пояснюють цю проблему, стверджуючи, що спільні риси заховані надто глибоко, щоб їх узагалі можливо було аналізувати.
— Це просто відмазка.
— Йдеться про те, що на певному рівні мова відбувається в самому мозку, і раз усі людські мізки більш-менш однакові...
— Апаратне забезпечення однакове. Не програмне.
— Ви вдаєтеся до незрозумілої мені метафори.
Хіро закладає дугу навколо величезного автопричепа Airstream — той хитається з боку на бік під небезпечними поривами вітру, що шугає долиною.
— Ну, на початку мозок франкомовної людини працює так само, як мозок англомовної. Але діти ростуть і отримують різне програмне забезпечення — вивчають різні мови.
— Так. А тому, на думку універсалістів, англійська і французька — чи будь-які інші мови — повинні мати спільні риси, закорінені в «глибинних структурах» мозку. Згідно з теорією Хомського, глибинні структури — це вроджені компоненти мозку, які дозволяють виконувати певні формальні операції з послідовностями символів. Або, перефразовуючи Еммона Баха вслід за Стейнером: ці структури, зрештою, зумовлюють фактичне зонування кори, перетворення її на нескінченно розгалужену та водночас «запрограмовану» мережу електрохімічних та нейрофізіологічних каналів.
— Але ці глибинні структури настільки глибинні, що ми їх навіть не можемо побачити?
— Універсалісти вважають, що ці активні вузли лінгвістичної взаємодії — глибинні структури — настільки глибокі, що не піддаються жодним спостереженням чи описам. Або, вдаючись до аналогії Стайнера: якщо ви піднімете хтонічну істоту з морських глибин, вона одразу ж розпадеться чи ґротескно змінить свою форму.
— І знову змія. То в що там вірив Лаґос, в яку теорію? Релятивізм чи універсалізм?
— Здається, він не бачив між ними особливої різниці. Зрештою, обидві теорії в чомусь та містичні. Лаґос вважав, що обидві школи через різні міркування зрештою прийшли б до одного висновку.
— Проте між ними є принципова відмінність, — не погоджується Хіро. — Універсалісти вважають, що наша мовна здатність визначена заздалегідь запрограмованими структурами мозку — каналами в корі. Релятивісти не вірять в існування таких обмежень.
— Лаґос модифікував строгу теорію Хомського, припустивши, що вивчення мови нагадує записування коду на PROM — цю аналогію я не здатен інтерпретувати.
— Аналогія цілком зрозуміла. PROM — це програмовані чипи в режимі RO тільки для зчитування. Коли вони тільки сходять з конвеєра, на них немає інформації, інформацію на ці чипи можна записати раз, і тільки раз, після чого вона вже не змінюється. Ця інформація, софт, намертво прив’язується до чипа і стає частиною апаратного забезпечення. Коли записуєш код на PROM, його можна зчитати, але дописати вже нічого і ніколи не вийде. Отже, Лаґос намагався сказати, що мозок новонародженої дитини не має жодної структури, — з цим згодні релятивісти, — але коли дитина вивчає якусь мову, мозок виробляє відповідну структуру, мова «записується» на залізо і стає перманентною частиною глибинних структур мозку — і з цим згодні універсалісти.
— Так. Це його інтерпретація.
— Окей. То коли йшлося про те, що Енкі може бути реальною особою з магічними здібнотями, малося на увазі, що Енкі якимось чином розумів зв’язок між мовою і мозком, знав, як цим маніпулювати. Аналогічно й хакер, що знає таємниці комп’ютерної системи, може написати код і цим кодом контролювати її — такий собі цифровий нам-шуб.
— Лаґос казав, що Енкі міг виходити у всесвіт мови і бачити його перед своїми очима — так само люди виходять у Метасвіт. Це дало йому владу створювати нам-шуби, а нам-шуби мали владу змінювати функції мозку і людського тіла.
— Чого ж сьогодні так не роблять? Чому не існує англомовних нам-шубів?
— Стейнер зазначає, що не всі мови однакові. Деякі мови краще формулюють метафори. Гебрейська, арамейська, грецька і китайська добре надаються для гри слів, а тому мають надійний зв’язок із реальністю: «...в Палестині є Кірат Сефер, „Місто літер“, у Сирії був Біблос, „Місто Книги“. На противагу їм, інші цивілізації здаються „безмовними“, як, наприклад, Єгипет, де не цілком розуміли здатність мови до творення і перетворення». Лаґос вважав, що шумерська мова була неймовірно могутньою — принаймні, п’ять тисяч років тому в Шумері.
— Мова, що підходила для нейролінґвістичного гакінґу Енкі.
— Ранні лінґвісти, услід за кабалістами, вірили у фантастичну мову, мову Едему, мову Адама. Вона дозволяла людям розуміти одне одного, комунікувати без непорозумінь. Це була мова Логосу, миті, коли Бог створив світ, сказавши, «нехай станеться так». У мові Едему називання речі тотожно творенню. Знову-таки, цитуючи Стейнера: «Наша мова стоїть поміж сприйняттям та істиною, як брудна шибка чи запорошене дзеркало; мова ж Едему нагадує прозоре скло, крізь яке проникає світло загального розуміння. Тож Вавилон став другим Гріхопадінням». Ісаак Сліпий, ранній кабаліст, стверджував, що, згідно з перекладом Гершома Шолема, «людська мова пов’язана з мовою божественною, і всі мови світу, небесні та людські, походять зі спільного джерела: Імені Бога». Тож кабалісти-практики, чаклуни, мали титул Баал Шем, тобто «господар імені бога».