— Машинної мови світу.
— Це ще одна аналогія?
— Комп’ютери спілкуються машинною мовою, — пояснює Хіро, — написаною одиницями і нулями — бінарним кодом. На найнижчому рівні всі комп’ютери запрограмовані послідовностями одиниць і нулів. Програмуючи машинною мовою, ти контролюєш стовбур головного мозку комп’ютера, корінь його існування. Це Мова Едему. Але мати справу з машинною мовою складно — дуже швидко можна збожеволіти, якщо працювати з інформацією на таких низьких рівнях, тож для програмістів створили цілий Вавилон комп’ютерних мов: FORTRAN, BASIC, COBOL, LISP, Pascal, C, PROLOG, FORTH. Варто заговорити до комп’ютера однією з цих мов, і спеціальна програма, компілятор, переведе сказане у машинну мову. Але ніхто не знає, що насправді робить компілятор. Результат не завжди відповідає наміру. Ніби інформація проходить крізь брудну шибку чи запорошене дзеркало. Справді просунутий хакер розуміє істинну суть внутрішніх процесів машини, він бачить, що стоїть за мовою, з якою працює, бачить таємні дії бінарного коду — стає своєрідним Баал Шемом.
— Лаґос вважав, що легенди про мову Едему — це лише перебільшені версії справжніх подій. Ці легенди відбивають ностальгію за часами, коли люди говорили шумерською мовою — вищою за всі, які прийшли після неї.
— Шумерська реально така крута?
— Ні, наскільки відомо сучасним лінгвістам, — відповідає Бібліотекар. — Як я вже казав, ми здебільшого не здатні її зрозуміти. Лаґос підозрював, що в ті часи слова працювали інакше. Якщо чиясь рідна мова впливає на фізичну структуру мозку реципієнта, то можна сміливо припустити, що в шумерів — чия мова радикально відрізнялась від усіх, які є сьогодні — мозок також фундаментально відрізнявся від вашого. Лаґос вважав, що саме тому шумерська мова ідеально підходила для створення і розповсюдження вірусів. Віруси, створені шумерською мовою, поширювалися стрімко і лавиноподібно, аж поки заражали всіх навколо.
— Мабуть, Енкі теж про це знав, — коментує Хіро. — Може, нам-шуб Енкі не був аж настільки поганим. Може, Вавилон — це найкраще, що взагалі з нами ставалося.
Розділ 37
Мама Y. Т. працює у Федземлі. Вона припаркувала машину на особистому пронумерованому клаптику, за який федерали вимагають оплату в розмірі приблизно десяти відсотків від зарплати (якщо таке не влаштовує — можна їздити на таксі або ходити пішки), і пройшла кілька рівнів сліпучо освітленою залізобетонною спіраллю, в якій більшість місць — тих, що кращі, ближчі до поверхні — заброньовані не для неї, хоч і стоять зараз порожні. Вона завжди йде серединою доріжки, поміж рядами припаркованих машин, щоб хлопці з ВГГОК не подумали, ніби вона нишпорить, валандається, криється, байдикує чи курить.
Досягнувши підземного входу в будівлю, вона дістає з кишень усі металеві предмети і знімає ті кілька прикрас, які ще носить, кладе їх у брудний пластиковий лоток і проходить крізь детектор. Демонструє жетон. Записує ім’я та фіксує цифровий час. Дає дівці з ВГГОК себе обшукати. Це неприємно, але далеко не обшук з проникненням — а вони мають право обшукати з проникненням, якщо захочуть. Якось її місяць поспіль обшукували з проникненням — після того як вона на планерці зауважила, що її керівниця почала реалізовувати великий проект із програмування в цілком хибному ключі. Це було просто безглузде і нещадне покарання, вона це добре знала, але ж їй завжди хотілося дати щось своїй країні. Коли працюєш на федералів, доводиться просто приймати як належне певну політичність своєї роботи. І слід пам’ятати, що саме пішаки зазвичай приймають на себе основний удар, а з просуванням службовою драбиною вгору кількість лайна, яке доводиться розгрібати, стрімко зменшується. Вона не збирається сваритися з начальством. Її керівниця, Марієтта, стоїть не на захмарних щаблях, але має доступ. Має зв’язки. Марієтта знає людей, котрі знають інших людей. Марієтта була на вечірках, на яких також були люди, котрі... ну, в тебе очі від подиву на лоба полізуть, якщо дізнаєшся.
Обшук вона витримала бездоганно. Поскладала металеві предмети назад у кишені. Піднялася на півдесятка сходових маршів угору, до свого кабінету. Ліфти на такій висоті працюють, але якісь високопосадовці Федземлі довели до загального відома, — нічого офіційного, але в них свої канали, — що збереження енергії є загальним обов’язком. Федерали дуже серйозно ставляться до обов’язків. Обов’язок, відданість, відповідальність. Колаген, який склеює нас у Сполучені Штати Америки. На сходах повно пропітнілої вовни та рипучої шкіри. Якщо скористаєшся ліфтом, ніхто нічого тобі не скаже, але це помітять. Помітять, запишуть, візьмуть до уваги. На тебе почнуть дивитися, змірювати поглядом з голови до п’ят, наче питатимуть — що сталося, підвернула ногу? Піднятися сходами — не проблема.
Федерали не курять. Федерали зазвичай не переїдають. Їхній план здорового способу життя дуже чіткий, у ньому безліч стимулів: розжирієш чи заробиш дихавицю — ніхто й слова не скаже, це було б неввічливо, — але ти почнеш відчувати серйозний тиск, тобі натякнуть, що ти не вписуєшся в колектив, а коли ти йтимеш посеред моря письмових столів, всі очі будуть звернені на тебе. За тобою стежитимуть, прикидатимуть вагу сідниць, і ось уже твої колеги, не змовляючись, перезираються одне з одним, ніби запитують: цікаво, наскільки він / вона збільшує наші внески на страхування?
Отож мама Y. Т. клацає підборами черевичків угору сходами, заходить в офіс — велика кімната, заповнена комп’ютерними станціями. Раніше кімната була розбита переділками на кабінки, але хлопцям з ВГГОК це не подобалось, вони все казали: а що буде, як доведеться евакуюватися? Всі ці переділки стримуватимуть природне поширення тваринної паніки. Ніяких більше переділок, лише комп’ютери та стільці. Навіть робочих столів немає — столи заохочують до використання паперу, а це архаїзм, який відображає неадекватний командний дух. Що корисного може бути в роботі, яку доводиться записувати на клаптику паперу, якого, крім вас, ніхто й не побачить? Паперу, який ви тримаєте в столі під замком? Коли працюєш на федералів, твоя робота — це власність Сполучених Штатів. Усю роботу виконуєш на комп’ютері. Комп’ютер зберігає копії всього, тому, якщо раптом захворієш чи щось таке, твої співробітники та керівництво матимуть необмежений доступ до твоєї роботи. Хочеш писати записки чи малювати якісь закарлючки — вдома хоч на голові ходи, але у свій особистий час. До того ж постає питання взаємозамінності. Федерали, як і військові, мають бути взаємозамінними деталями. Що станеться, якщо ваша робоча станція зламається? Ви будете сидіти на місці та смоктати лапу, аж поки полагодять? Ні, ви перейдете за вільну, запасну робочу станцію і продовжите роботу за нею. А звідки візьметься така гнучкість, якщо у вас із собою пів тонни особистого барахла, позапихуваного в письмовий стіл і розкиданого по його стільниці?
Тому в офісах федералів немає паперової роботи. Всі робочі станції однакові. Приходиш вранці, вибираєш навмання, сідаєш — і гайда до роботи. Можна віддавати перевагу конкретній станції, спробувати сідати за неї щодня, але це помітять. Зазвичай люди обирають найближчу до дверей незайняту станцію, і виходить, що хто приходить першим — сідає найближче, хто приходить останнім — сідає найдалі, а тому завжди з першого погляду видно, хто в цьому офісі на коні, а в кого — про це хіба шепочуться в туалетах — проблеми.
Не те щоб це було великою таємницею — хто приходить перший. Коли вранці реєструєшся на робочому місці, центральний комп’ютер, ясна річ, усе помічає. Центральний комп’ютер помічає взагалі чи не все. Відстежує кожну клавішу, яку натискаєш на клавіатурі, коли саме натискаєш — із точністю до мікросекунди, правильна то була клавіша чи неправильна, скільки помилок ти робиш і коли саме. Від тебе вимагають бути на робочому місці тільки з дев’ятої по п’яту з півгодинною перервою на ланч і двома десятихвилинними на каву, але чітке дотримання графіку, звісно ж, помічають, саме тому мама Y. Т. тихенько прослизає за першу ж незайняту робочу станцію та реєструється в системі зі своєї машини за чверть сьома. Пів десятка людей уже на місці, за робочими станціями ближче до входу, але й це непогано. Якщо вона й далі триматиме таку лінію, то може сподіватися на досить стабільну кар’єру.