— А ви боялися! Я ж казав, що вони прислухаються до голосу розуму, — Риб’яче Око зупиняє мерехтіння стволів.
Нарешті Хіро вдається прочитати табличку на контрольній панелі.
ГОЛОС РОЗУМУ
версія 1.0В7
3-міліметрова гіпершвидкісна рейкотронна гармата
системи Гатлінґа
Охоронні системи Hr, Inc.
ДОРЕЛІЗНА ВЕРСІЯ —
НЕ ДЛЯ ПОЛЬОВИХ ВИПРОБУВАНЬ
НЕ ТЕСТУВАТИ В НАСЕЛЕНИХ ЗОНАХ
— ULTIMA RATIO REGUM —
— Блядська віддача віднесла нас мало не до Китаю, — радісно коментує Риб’яче Око.
— Це ви зробили? Що сталося? — не розуміє Еліот.
— Я зробив. За допомогою «Голосу розуму». Він стріляє малесенькими металевими скалками. Вони летять дуже швидко — енергії більше, ніж у кулі з Гвинтівки. Збіднений уран.
Барабан уже майже зупинився. У ньому зо два десятка стволів.
— Мені здавалося, ти ненавидиш кулемети, — каже Хіро.
— Цей грьобаний пліт я ненавиджу ще сильніше. Так, давайте знайдемо щось на ходу. З мотором.
Через пожежу та невеличкі вибухи на борту корабля Брюса Лі минає добра хвилина, перш ніж вони усвідомлюють, що там ще лишилися живі й що вони стріляють. Коли це доходить до Риб’ячого Ока, він знову натискає на гачок, і стволи перетворюються на прозорий циліндр, лунає різкий свист. Він водить кулеметом туди-сюди, поливаючи мішень надзвуковим душем зі збідненого урану. Весь корабель Брюса Лі, здається, виблискує і мерехтить, ніби над кораблем гасає Дінь-Дінь, посипаючи його магічним ядерним пилом.
Менша яхта Брюса Лі робить велику помилку — підходить ближче, щоб побачити, що відбувається. Риб’яче Око на мить повертається в її напрямку, і висока рубка яхти сповзає у воду.
Більші конструкції на траулері вже втрачають цілісність. Коли великі фрагменти подірявленого на швейцарський сир металу складаються і надбудова повільно колапсує в трюм, ніби кепсько приготоване суфле, зсередини долинає гучне клацання і брязкіт. Щойно Риб’яче Око помічає це, як припиняє стріляти.
— Та годі вам уже, — каже Вік.
— Щось мене поплавило! — бурчить Око.
— Ми могли поплисти на цьому траулері, мудло, — мстиво кидає Еліот, натягуючи штани.
— Я не думав підривати його. Ці кулі, мабуть, просто прошивають геть усе на своєму шляху.
— Геніальний здогад, — кидає Хіро.
— Ну що ж, пробачте, що мені довелося діяти таким чином для загального порятунку. Ходімо, треба прихопити якийсь кораблик, поки вони всі не згоріли.
Вони гребуть у напрямку обезголовленої яхти. Поки допливають, траулер Брюса Лі перетворюється на перехняблену порожню сталеву шкарлупку, густо здоблену полум’ям і димом з усіх дірок та приправлену випадковими вибухами.
Рештки яхти прошиті безліччю, буквально безліччю малесеньких дірочок, які виблискують шматочками скловолокна: мільйони дрібненьких скляних волокон з міліметр завдовжки. Шкіпер і якийсь член екіпажу, чи, правильніше сказати, рагу, на яке їх разом із рубкою покришив «Голос», сповзли у воду разом із рештою уламків, не лишивши по собі жодного сліду, крім двох паралельних патьоків, що зникали у воді. Зате на камбузі вцілів маленький філіппінець, камбуз низько, хлопець неушкоджений, він навіть не знає толком, що сталося.
Більшість електрокабелів перетяло. Еліот знаходить у трюмі набір інструментів і наступні дванадцять годин латає корабель, домагаючись того, щоб двигуни завелися, а яхта знову почала слухатися стерна. Хіро, з його рудиментарними знаннями про електроприлади, виконує функції принесиподай і непроханого порадника.
— Ти чув, що говорили пірати, перш ніж Риб’яче Око почав по них гатити? — запитує Хіро Еліота, поки той працює.
— Оте, що на піджині?
— Ні. Вже під кінець. Белькотання.
— Ага. Це фішка всього Плоту.
— Справді?
— Ага. Хтось один починає, і всі приєднуються. Думаю, це в них якась манька.
— Але на Плоту це норма?
— Ага. Ти ж знаєш, вони там усі говорять різними мовами, бо всі з різних країв. Блядь, це щось типу Вавилонського стовпотворіння. Думаю, коли вони видають такі звуки — ну, коли починають булькати одне до одного, — то просто імітують звучання інших.
Малий філіппінець заходився готувати якусь їжу. Вік і Риб’яче Око сідають їсти в кают-компанії під головною палубою, гортають китайські журнали, розглядають фотки азійських дівок і час від часу позирають на морські мапи. Коли Еліот заводить двигун і система живлення повертається до життя, Хіро підключає до неї свій персональний комп’ютер, щоб зарядити батареї.
На той час як двигуни яхти заводяться, вже споночіло. На південному заході на щільній та низькій хмарній ковдрі виграє і мерехтить стовп світла.
— То отам Пліт? — вказуючи на світло, питає Риб’яче Око, коли всі збираються у нашвидкуруч відновленій Еліотом рубці.
— Саме так, — відповідає Еліот. — Його підсвічують уночі, щоб рибальські човни могли знайти дорогу.
— І скільки, по-твоєму, до нього?
Еліот знизує плечима.
— Миль двадцять.
— А до землі?
— Біс його зна. Шкіпер Брюса Лі, мабуть, знав, але ти його перемолов з усіма іншими.
— Твоя правда, — кається Риб’яче Око. — Треба було поставити пушку в режим «надавати по сраці», а не «вбивати».
— Пліт зазвичай тримається десь за сто миль від берега, — кидає Хіро, — щоб не напоротися на перешкоди.
— Як у нас із пальним?
— Я заміряв, — каже Еліот. — І виглядає все, чесно кажучи, не дуже.
— Що означає «не дуже»?
— Непросто точно визначити рівень пального у відкритому морі. І я не знаю, наскільки ефективні тут двигуни. Але якщо до берега реально вісімдесят чи сто миль, то можемо не дотягти.
— Тоді попливемо на Пліт, — пропонує Око. — Попливемо туди і переконаємо когось, що в його ж інтересах нас дозаправити. — А тоді повернемося на материк.
Ніхто з них не вірить, що цей план насправді спрацює, а Риб’яче Око — найменше з усіх.
— І, — продовжує він, — поки будемо там, на Плоту, — після того, як дістанемо пальне, і до того, як відпливемо, — може статися багато чого. Самі знаєте — життя непередбачуване.
— Якщо ти маєш на увазі щось конкретне, то, може, прямо скажеш? — запитує Хіро.
— Гаразд. Стратегічне завдання. Тактика із заручниками провалилася. Доведеться вдатися до евакуації.
— Евакуації кого?
— Y. T.
— Так, я згоден, — пристає Хіро. — Але раз уже ми забираємо людей, я хочу прихопити ще декого.
— Кого?
— Хуаніту. Ти якось казав, що вона гарна дівчинка.
— Якщо вона там, то, може, не така вже й гарна, — сумнівається Риб’яче Око.
— Я все одно хочу її забрати звідти. Ми ж у цьому лайні разом варимось, так? Ми всі — з команди Лагоса.
— У Брюса Лі там свої люди, — попереджає Еліот.
— Поправочка. Були свої люди.
— Я про те, що їм це не сподобається.
— Це ти так думаєш. А я думаю, що вони пообсираються від страху, — підбиває риску під дискусією Риб’яче Око. — А тепер давай, заводь човен, Еліоте. Бо мене вже страх як заїбала ця вода.
Розділ 50
Ворон влаштовує Y. Т. на плоскодонному судні з навісом. Це звичайний річковий трамвай, який перетворили на в’єтнамсько / американсько / тайсько / китайський бізнес-центр, чи то, радше, якийсь бар / ресторан / курв’ярню / казино / притон — кілька великих кімнат, у яких товчеться море людей, і безліч крихітних сталевих кімнаток унизу, де люди займаються уже бозна-чим.
У найбільшій кімнаті — велелюдна гулянка. Дим скручує бронхи тугими вузлами. У приміщенні встановлена напіврозвалена звукова система з Третього світу: чистий дисторшен відлунює від пофарбованих сталевих стін із гучністю триста децибел. Прикручений до стіни телевізор демонструє іноземні мультики, зроблені в двоколірній палітрі блідо-пурпурового і лаймово-зеленого. У мультиках страхолюдного вовка, трохи схожого на скаженого койота Вайлі, регулярно страчують, і то значно жорстокіше, ніж Ворнери могли б собі уявити. Мультиплікаційний снаф. Звукоряд або вимкнули, або його просто не чути за скреготом, що лине з динаміків. У кутку можна споглядати еротичні танці.