Низькими трибунами стадіону гуляв крижаний вітер. Харрі дивився на спортсменів, що ковзали доріжками. Техніка в Олега за останні роки стала набагато кращою. Щоразу, коли суперник пришвидшувався та був готовий його обійти, Олег згинався ще нижче, трохи налягав і стрімко виходив уперед.
Харрі зателефонував Еспену Лепсвіку, щоб обмінятися інформацією, й дізнався, що того вечора, коли зникла Бірта, у її районі було помічено темний «седан». Час був пізній, ніхто його як слід не розгледів. Більше він там не з’являвся.
— Темний «седан», — кисло пробурмотів Харрі, — темного вечора.
— Так, — зітхнув у відповідь Лепсвік, — я розумію, що толку від цього мало.
Харрі вже засовував телефон до кишені, коли чиясь тінь заступила йому світло.
— Вибачте, я запізнився.
Він поглянув на життєрадісне усміхнене обличчя Матіаса Лунн-Хельгесена.
— А ви, Харрі, займаєтеся зимовими видами спорту? — запитав посланець Ракелі.
У цього Матіаса такий прямий погляд та щире обличчя, вирішив Харрі, наче він, коли говорить, сам до себе прислухається.
— Та не особливо. Трохи на ковзанах бігаю. А ви?
Матіас заперечно похитав головою:
— А я вирішив, коли мій життєвий шлях добіжить кінця і я стану таким немічним, що не захочу більше жити, то подамся на підйомнику на вершину он тієї гори. — Він показав пальцем кудись за спину Харрі, і той, не обертаючись, зрозумів, що він має на увазі. Трамплін у Хольменколлені — найкрасивіше місце в усьому Осло, але й найнебезпечніше. Його видно з будь-якої точки міста. — І стрибну. Але не на лижах — просто так.
— Драматичний фінал! — озвався Харрі.
— Сорок метрів вільного падіння, — посміхнувся Матіас. — Усього кілька секунд.
— Проте, наскільки я уявляю, це станеться не так швидко.
— З моїм рівнем анти-есцеел-сімдесят у крові — будь-якої миті, — просяяв Матіас.
— Анти-есцеел?..
— Ну так. Поки, звісно, антитіла в нормі, але погіршення може статися коли завгодно, і з цього приводу не варто тішитися.
— Гм. А я вважав, коли лікар думає про самогубство — це єресь.
— Лікар краще за всіх уявляє, на що чекати від хвороби. Я опираюся на стоїка Зенона, який розглядав самогубство як гідний вчинок у тому разі, коли хвороба робить смерть більш привабливою, ніж життя. За переказом, у віці дев’яноста років суглоби його пальців на ногах почали завдавати таких мук, що він пішов та повісився.
— То чому б не повіситися, аніж пертися на вершину трампліна?
— Та тому, що смерть має стати ніби одою життю, його прославлянням. До того ж мені, слід зізнатися, гріє душу слава, яка буде після цього. Тому що, боюся, моя дослідницька діяльність привернула мало уваги. — Добродушний сміх Матіаса було перервано звуком ковзанів, що різко загальмували. — До речі, вибачте за те, що я купив Олегові нові бігові ковзани. Ракель потім сказала мені, що ви збираєтеся йому подарувати їх на день народження.
— Нічого страшного.
— А знаєте, він хотів їх отримати саме від вас.
Харрі промовчав.
— Я вам заздрю, Харрі. Ви сидите тут, читаєте газету, розмовляєте по мобільному з іншими людьми, і Олегу досить просто того, що ви тут. А коли я підбадьорюю його, кричу і взагалі роблю все, що, як написано в книжках, має робити турботливий батько, його це тільки дратує. Ви знаєте, що він точить ковзани щодня, оскільки йому відомо, що у вас є така звичка? А поки Ракель не наполягла, щоб він залишав ковзани у коридорі, він тримав їх на сходах, бо ви якось казали, що ковзани треба зберігати в холоді. Ви — його рольова модель, Харрі.
Харрі занурився у роздуми. Але десь глибоко — хоча, ні, не так уже й глибоко — в душі йому було приємно все це чути. На сором Харрі, його навіть охопила блискавична тваринна заздрість та неприязнь до Матіаса, який намагався завоювати прихильність Олега.
Матіас крутив ґудзик пальта.
— Діти цього віку дивовижні: вони чітко уявляють собі, де їхнє коріння. Новий батько ніколи не зможе замінити справжнього.
— Справжній батько Олега живе в Росії.
— На папері — так. Але реальність, Харрі, — зовсім інша річ.
Олег, проїжджаючи мимо, помахав їм обом. Матіас відразу помахав у відповідь.
— Ви працювали разом з лікарем на ім’я Ідар Ветлесен? — змінив тему Харрі.
Матіас здивовано подивився на нього:
— З Ідаром? Так, у клініці «Марієнлюст». Господи, ви знаєте Ідара?
— Ні, я просто запустив його ім’я та знайшов його старий сайт, де були перелічені всі, хто колись там працював. Там було і ваше ім’я.
— З тих пір минуло вже багато років, але тоді, в «Марієнлюсті», ми чудово розважалися! Нас сповнювали надії. Клініку відкрили тоді, коли всі думали, що приватна охорона здоров’я просто створена для того, аби кувати великі гроші. А коли побачили, що це не так, швидко прикрили.
— Пустили з молотка?
— По-моєму, було використано слово «ліквідація». А ви — пацієнт Ідара?
— Ні, його ім’я спливло у нас у зв’язку з однією справою. Ви можете розповісти, що він був за фрукт?
— Ідар Ветлесен? — розсміявся Матіас. — Так, про це я знаю доволі багато. Ми разом навчалися і багато років тусувалися в одній компанії.
— Тобто тепер ви контактів не підтримуєте?
Матіас знизав плечима:
— Ми з Ідаром завжди були різними. Більшість хлопців у нашій компанії були студентами медичного факультету та сприймали професію медика як... Ну, так, як покликання. Окрім Ідара. Він відверто казав, що вивчає медицину, бо це найреспектабельніша професія. І я щоразу дивувався з його чесності.
— Виходить, Ідар Ветлесен переймається тільки респектабельністю?
— Гроші, звісно, теж. Так що ніхто не здивувався, коли Ідар пішов на пластичну хірургію та врешті-решт відкрив клініку для обраних. Серед його клієнтів — суспіль багаті та відомі — Ідара завжди цікавили такі люди. Він хотів бути як вони, бути в їхньому колі. На жаль, Ідар, як це буває, трохи перестарався. Не здивуюся, якщо ці хлопці посміхаються йому в обличчя, а позаочі називають набридливим претензійним бовдуром.
— А можна про нього сказати, що він був готовий далеко зайти, щоб досягти своєї мети?
Матіас замислився:
— Ідар завжди шукав шлях, який зможе його привести до слави. І хоча він — людина зовсім не бездарна, йому так і не вдалося намацати справжню велику справу. Коли я розмовляв з ним востаннє, він здавався пригніченим, мало не... ну так, мало не в депресії.
— А як ви вважаєте, він здатний знайти інший шлях, який приведе його до слави? Який не стосується медицини?
— Про це я якось не думав, але, мабуть, здатний. Адже, суворо кажучи, він не природжений медик.
— У якому сенсі?
— А в тому, що наскільки Ідар захоплюється благополучними людьми, настільки зневажає слабких та хворих. Він — не єдиний лікар, який так ставиться до людей, але він один каже це відверто. — Матіас посміхнувся. — Решта членів нашої компанії були захопленими ідеалістами, які між тим якось зрозуміли, що є важливі речі й за межами медицини: виплати за новий гараж, наприклад, та тарифи за понадурочні. Ідар принаймні не зраджував ідеалів: у нього їх з самого початку не було.
— Що, Матіас саме так і сказав? — зі сміхом запитав Ідар Ветлесен. — Що я не зраджував ідеалів?
У нього було вродливе, майже жіноче обличчя, брови такі витончені, що їх помилково можна було сприйняти за вищипані, а білі та рівні зуби — за штучні. Коротше кажучи, він виглядав набагато молодшим за свої тридцять сім.
— Не знаю вже, що він мав на увазі, — посміхнувся Харрі.
Вони сиділи в глибоких кріслах у бібліотеці великого білого особняка на Бюгдьой, на вигляд старовинного та шляхетного. «Будинок, де я провів дитинство», — повідав Ідар Ветлесен, супроводжуючи Харрі великими темними залами до кімнати, де стіни були заставлені полицями з книгами. Класика: Мікх’єль Фьонхус, Х’єлль Аукруст, «Довірена особа» Ейнара Герхардсена. Широкий вибір. Не гірше, ніж у людей. Плюс біографії політиків. Ціла полиця з золотим тисненням «Вибране». Харрі не бачив жодної книжки, виданої пізніше 1970 року.