При його появі всі підвелися. Поруч як його даму всадовили його ж заступницю — вибір нудний, але необхідний. Вона була одружена, мала двох дітей та спустошене обличчя жінки, яка проводить на роботі від дванадцяти до чотирнадцяти годин щоденно. Бідні діточки. І бідний чоловік, на якого випав її вибір того дня, коли вона несподівано вирішила, що життя варте не тільки «Ліберала». За столом підняли келихи на його честь, а між тим погляд плив по залу. Сяяли нафарбовані усміхнені очі та яскраві сукні. Без рукавів, без комірців, без бретельок, без сорому.
Пролунали потужні звуки «Так казав Заратустра» Штрауса, що вирвалися з динаміків. На нараді у впорядників Арве Стьоп сказав, що подібний початок вечора здається йому помпезним, абсолютно неоригінальним та змушує замислитися про виникнення людства. Йому відповіли, що так і було задумано.
На сцені, в диму та світлі софітів, з’явився відомий телеведучий, який вимагав — і отримав — за конферанс шестизначну суму.
— Панове! — прокричав він у мікрофон, який своїми розмірами та формою нагадав Арве Стьопу ерегований пеніс. — Вітаємо на вечорі! Я обіцяю, він стане для вас незабутнім!
Арве Стьоп замислився, що буде, коли все це нарешті завершиться.
Харрі роздивлявся фотографії, що стояли на полицях, — товариство мертвих поліцейських. Він намагався думати, але думки розбігалися, невпинно крутилися в голові і в суцільну картину так і не складалися. Він постійно відчував, що хтось слідкує за ним, знаходиться зовсім поруч, знає, що і коли він збирається зробити. Так, але не зовсім. Здавалося, що все наче просто. І водночас — незбагненно складно. Кнут Мюллер-Нільсен сказав, що Катрина була одним із багатообіцяючих слідчих відділу вбивств в управлінні поліції Бергена, нова зірка. З нею ніколи не було проблем. Тобто був, звісно, інцидент, після якого вона і перевелася до поліції моралі. Чоловік, який проходив свідком по одній справі-«глухарю», зателефонував і наскаржився, ніби Катрина не вірить, що він уже все виклав поліції. Ось тоді й стало відомо, що вона самостійно, не інформуючи начальство, вела розслідування цієї справи. Оскільки вона цим займалася у вільний від роботи час, нічого недозволеного у цьому не було, але штука в тому, що саме в цю справу Катрині не варто було лізти, і про це їй сказали прямо в обличчя. У відповідь вона вказала на велику кількість помилок, що їх припустився попередній слідчий, проте усе це не взяли до уваги, і вона, розлютившись, пішла до іншого відділу.
— Ця справа стала для неї справжнім насланням, — сказав Мюллер-Нільсен. — А розслідування, якщо мене не зраджує пам’ять, припало саме на той час, коли Катрину покинув чоловік.
Харрі підвівся й пішов коридором до кабінету Катрини. Двері, як і належить за інструкцією, були зачинені. Харрі пройшов далі, до кімнати із ксероксом. Там на нижній полиці, збоку від пачок паперу для письма, завжди, скільки Харрі пам’ятав, лежав різак. Ніхто ним не користувався. Він витягнув різак — дуже важку металеву пластину з гострим краєм — і поніс його, обхопивши обома руками, до кабінету Катрини Братт.
Біля дверей він підняв різак угору і випустив.
Різак ударився об ручку, від чого собачка замка вскочила точно в паз.
Харрі устиг відсунутись, і різак з грюкотом упав на підлогу, не зачепивши його ніг. Він штовхнув двері, вони відчинилися, і, піднявши різак, Харрі увійшов досередини.
Кабінет Катрини Братт був точнісінько такий, як той, який Харрі колись ділив з інспектором Халворсеном. Порожній, з голими стінами, ані фотографій, ані картинок, ані якихось особистих речей. Письмовий стіл мав єдиний замок, що замикав усі ящики. Кілька порухів різака — і замок, тріснувши, піддався. Харрі зсунув купу паперів убік і почав ритися серед тек, дироколів та іншого канцелярського приладдя, поки не знайшов футляр. Він вийняв звідти ніж із зубчастим лезом. Ого, це тобі не якийсь складаний ножик! Харрі провів лезом по купі складених поруч документів, ніж без зусиль глибоко увійшов у папір.
У нижньому ящику лежали дві нерозпечатані пачки патронів до табельного револьвера. З особистих речей Харрі знайшов тільки дві каблучки. Одна була прикрашена каменями, що яскраво виблискували під настільною лампою. Харрі вона здалася десь баченою. Він приплющив очі і намагався пригадати де. Велика блискуча каблучка... У прикрасі всього занадто багато — такий собі мініатюрний Лас-Вегас, подумав він, Катрина б таке ніколи не наділа. І цієї самої миті він відчув, як зайшлося серце — важко, але чітко. Він бачив цю каблучку у спальні Беккерів.
Вечеря в залі центру скінчилася, столи прибрали. Арве Стьоп стояв, прихилившись до дальньої стіни, і дивився на сцену, біля якої юрмилися гості, із натхненням роздивляючись співака. У нього були сумніви з приводу присутності музикантів на святкуванні, але впорядники сказали, що інвестування в розважальну частину привертає лояльність підлеглих, викликає гордість за компанію та шанобливе ставлення до свого місця. А купуючи частину міжнародного успіху музикантів, він акцентує успіх власної компанії, і це сприяє укріпленню бренду «Ліберала» як продукту, з яким рекламодавці захотіли б ідентифікувати себе самих.
Співак підніс палець до вуха і взяв найвищу ноту світового хіта вісімдесятих.
— Ніхто не фальшивить так чудово, як Мортен Харкет, — сказав хтось поруч із ним.
Він обернувся. І відразу зрозумів, що цю жінку вже десь бачив: вродливих жінок він ніколи не забував. Щоправда, усе частіше та частіше став забувати, де та за яких обставин вони зустрілися. Струнка, у простій чорній спідниці з розрізом. І він відразу згадав Бірту. У Бірти була така сама.
— Жахливо! — посміхнувся він.
— Цю ноту важко взяти, — зауважила вона, не відводячи очей від співака.
— Жахливо те, що я не пам’ятаю вашого імені. Пам’ятаю тільки, що ми зустрічалися раніше.
— Не зустрічалися, — відповіла вона. — Ви просто на мене витріщалися.
Жінка відкинула з обличчя темне волосся. Вона була класично вродлива, трохи напружена. Схожа на британську супермодель Кейт Мосс. Бірта швидше нагадувала Памелу Андерсон.
— Ну, за це можна не перепрошувати. — Він збадьорився й відчув, як кров несе шампанське до тих ділянок мозку, які робили його легким та розкутим, а не просто напідпитку. — Хто ви?
— Мене звати Катрина Братт, — відповіла вона.
— Чудово. Ви наш рекламодавець, Катрино? Банківська справа? Нерухомість? Фотограф-фрілансер?
На кожне запитання Катрина з усмішкою заперечно хитала головою.
— Я любителька вечірок, — відповіла вона нарешті. — Одна з ваших співробітниць, журналістка, доводиться мені подругою. Вона сказала, хто у вас тут гратиме ввечері, отож я заледве встигла натягнути спідницю і проникла сюди. Хочете викинути мене на вулицю?
Вона піднесла келих шампанського до губ. Не таких пишних, як він любив, але яскравих та вологих. Жінка продовжувала роздивлятися те, що відбувалося на сцені, отож він тимчасом спокійно вивчав її профіль. Увесь повністю. Пряму спину, довершені за формою груди. Ніякого силікону, мабуть, просто хороший бюстгальтер. Але чи годували ці груди дитину?
— Я подумаю, — сказав він. — Ви можете навести аргументи на свою користь?
— А щодо неприхованої погрози?
— Спробуйте.
— Я бачила, що біля входу зібралися папараці в очікуванні вечірнього улову із життя відомих осіб. А що, коли я їм розповім про свою подругу? Їй дали зрозуміти, що її перспективи в «Лібералі» мізерні, бо вона відхилила вашу пропозицію про інтим.
Арве Стьоп радісно зареготав. Він бачив, що на них уже почали звертати увагу. Нахилившись до Катрини, він відчув міцний запах її парфумів, достоту такий, як він сам полюбляв.
— По-перше, я зовсім не проти усіляких лоскітливих пліток, які так полюбляють колеги з жовтої преси. По-друге, ваша подруга, мабуть, слабенький журналіст. А по-третє, вона просто бреше. Я вже спробував цю недоторку і неодноразово. Отож ви спокійно можете повідати це папараці. А ви заміжня?