Він зв’язався з Ветлесеном, який тоді працював у клініці «Марієнлюст». Жалюгідна подоба хірурга погодилася: і на те, щоб узяти гроші, і на те, щоб вирушити до Швейцарії, де щороку кращі експерти з хвороби Фара збиралися на семінари і ділилися останніми досягненнями та даними досліджень.
Перший аналіз Юнаса нічого не показав, але Ветлесен сказав, що перші симптоми з’являються у досить зрілому віці (сам Арве Стьоп прожив без них аж до сорока). Стьоп наполягав, щоб хлопчика обстежували щороку.
Минуло два роки відтоді, як він побачив, як стікала по ногах Сильвії Оттерсен його сперма, коли вона залишала свою крамницю. Він їй відтоді більше не телефонував, ну й вона йому теж. А потім... Коли вона зателефонувала, він негайно відповів, що їде на дуже важливу зустріч, але Сильвія була лаконічною. У кількох словах вона повідомила: сперма, вочевидь, витекла з неї не вся, отож народилися близнючки, чоловік вважає, що це його діти, а їхній крамниці «Смак Африки» потрібен добровільний спонсор.
Він відповів, що його внесок у їхнє підприємство і так доволі вагомий. Зазвичай він із гумором реагував на кепські новини.
— У такому разі я можу знайти гроші, продавши газетярам історію «батько моїх дітей — відома людина». Вони це просто обожнюють.
— Невдалий хід, — відповів він. — У цьому випадку ти багато чого втрачаєш.
— Ти вважаєш? Якщо мені дадуть досить грошей, щоб я викупила в Ролфа його частку в крамниці, то зможу від нього піти. Крамниця ж не розкручена. А я запропоную «Життю зірок» зробити фоторепортаж, щоб було видно назву «Смак Африки»... Ти, до речі, не знаєш, який у них наклад?
Арве Стьоп знав. Газету читав кожен шостий дорослий норвежець. У принципі, він ніколи не заперечував проти невеликого гламурного скандальчика, але постати боягузливим покидьком, який зробив вагітною заміжню жінку та злиняв, — навряд чи це буде корисно для його блискучого статусу. Офіційний імідж безстрашного та непохитного правдоруба явно лусне, а газета Стьопа з її традицією пафосних висловлювань постане лицемірним аркушем. Вона, виявляється, не дурепа. І це кепсько, зовсім кепсько.
— Про яку суму йдеться? — обережно поцікавився він.
Вони домовилися, і він зателефонував Ідару Ветлесену до клініки «Марієнлюст», щоб повідомити про нових пацієнтів. Вони домовилися вчинити так само, як і у випадку з Юнасом: спочатку відправити до Інституту судової медицини аналіз на встановлення батьківства, а потім почати спостерігати, щоб не проґавити симптомів страшної хвороби.
Арве Стьоп поклав слухавку, обіперся на спинку шкіряного крісла, дивлячись на сонце, яке осявало верхівки дерев на Бюгдьой, і подумав, що мав би засмутитися. Але ні, він навіть радий. Так, майже щасливий.
Далека згадка про це щастя було першим, що виникло в голові Арве Стьопа, коли йому зателефонував Ідар Ветлесен та розповів: за повідомленням преси, обезголовлена жінка із Солліхьогда виявилася Сильвією Оттерсен.
— Спочатку зникла мати Юнаса Беккера, — сказав Ветлесен, — а тепер і мати близнючок знайдена вбитою. Вважаю, нам треба до поліції, Арве. Вони ж шукають такі збіги.
Ветлесен останніми роками зайнявся покращенням зовнішності своїх клієнтів, але, незважаючи на це — а може, саме через це, — для Арве Стьопа він так само залишався нікчемою. Жалюгідною подобою лікаря.
— Ні, до поліції ми не підемо, — відповів Арве.
— Он як? Ну тоді спробуй мене переконати.
— Чудово. Про яку суму йдеться?
— Господи, я зовсім не це мав на увазі, Арве! Я просто...
— Скільки?
— Стривай. То в тебе є алібі?
— Алібі у мене нема, зате до греця грошви. Кажи кількість нулів, а я подумаю.
— Арве, якщо тобі нема чого приховувати...
— Звісно є, ідіоте! Вважаєш, мені хочеться, щоб мене повісили помилково як ґвалтівника та вбивцю? Поговоримо при зустрічі.
— І ви зустрілися? — запитав Харрі Холе.
Арве Стьоп похитав головою. За вікном уже почало розвиднятися, але фіорд так само був чорний.
— Не встигли. Його вбили.
— А чому ви мені відразу нічого не розповіли?
— Ви що, серйозно? Я ж не знав, що саме для вас може бути важливим, тож навіщо мені втручатися? Не забувайте, що моє ім’я — це торгова марка. І це фактично єдиний капітал «Ліберала».
— Я пригадую, в одному інтерв’ю ви наче казали, що єдиний капітал «Ліберала» — незалежність та цілісність вашої особистості?
Стьоп невдоволено знизав плечима:
— Цілісність, торгова марка... Це одне й те саме.
— Отже, те, що виглядає як цілісність, і є нею?
Стьоп подивився на Харрі:
— Цим «Ліберал» і займається. Якщо люди вважають, що те, що їм втелющили в мізки, — правда, вони задоволені.
— Гм. — Харрі поглянув на годинник. — Ну і як ви вважаєте, тепер вони будуть задоволені?
Арве Стьоп не відповів.
Розділ 28. День двадцятий. Хвороба
Бйорн Гольм довіз Харрі з Акер-Брюгге до Поліцейського управління. Старший інспектор натягнув на себе мокру одіж; коли він сів у машину, під ним захлюпало.
— «Дельта» двадцять хвилин тому виламала двері її квартири, — повідомив Бйорн. — Вони три зміни надворі простирчали.
— Та вона й не повинна була там з’являтися, — втомлено зітхнув Харрі.
У своєму кабінеті на шостому поверсі Харрі перевдягнувся у поліцейську форму, яка висіла на вішалці і востаннє була на ньому під час похорону Джека Халворсена. Він вдивлявся у своє відображення у віконному склі. Мундир, мабуть, справді став йому завеликий.
Гуннара Хагена уже встигли розбудити, і він примчав до контори. Тепер сидів за столом і слухав коротку доповідь Харрі.
Новина була така шокуюча, що він навіть забув розсердитися на Харрі через його самодіяльність.
— Отже, Катрина Братт і є Сніговик, — повільно протяг він, наче, промовляючи ці слова вголос, з ними легше буде примиритися.
Харрі кивнув.
— А ти віриш Стьопу?
— Так, — відповів Харрі.
— І хто може підтвердити його розповіді?
— Усі загинули. Бірта, Сильвія, Ідар Ветлесен. Отож він теж міг би бути Сніговиком. Оце Катрина Братт і хотіла з’ясувати.
— Катрина? Та ти ж сказав, що вона і є Сніговик! Навіщо тоді їй...
— Я сказав, що вона хотіла з’ясувати, чи міг би Стьоп бути Сніговиком. Їй потрібен цап-відбувайло. Стьоп розказав: коли він сповістив, що в нього нема алібі на той час, коли були скоєні вбивства, вона промовила «добре», назвала його Сніговиком і почала душити. А потім почула гуркіт автомобіля, на якому я в’їхав у під’їзд, зрозуміла, що ми вже майже на місці, і накивала п’ятами. План, мабуть, полягав у тому, щоб ми знайшли Стьопа мертвим у його власній квартирі, вирішили, що він повісився, та заспокоїлися: злочинця буцімто знайдено. Як воно й сталося, коли ми знайшли Ветлесена. І як могло б статися, якби їй вдалося застрелити Філіпа Беккера під час арешту.
— Що? Вона намагалася його...
— Вона спрямувала на нього револьвер із зведеним курком, але передумала стріляти, тільки коли я опинився на лінії вогню. Я чув характерний звук, коли курок повертався назад.
Гуннар Хаген прикрив очі й потер скроні кінчиками пальців:
— Я зрозумів. Але поки що це все так... умоглядно, Харрі.
— Ну чому ж... Я знайшов лист, — повідомив Харрі.
— Який лист?
— Лист Сніговика. Я знайшов текст у її домашньому комп’ютері, причому файл створено раніше, ніж я його отримав. І папір такий самий.
— Господи! — Хаген важко поставив лікті на стіл і опустив обличчя на руки. — І ця відьма весь час була тут! Ти розумієш, що це означає?
— Газети влаштують скандал. Недовіра до поліції в цілому. Когось із керівництва зроблять жертвою.
Хаген крізь пальці подивився на Харрі:
— Дякую за чіткий виклад ситуації.
— Завжди до послуг.
— Ну що ж, мені час телефонувати нашому шефу та начальнику Головного управління. А поки що попереджаю вас із Гольмом: тримайте рот на замку. Як вважаєш, Стьоп стане про все це патякати?