Незважаючи на це, він би забув про Харрі Холе, якби одна з гінекологинь клініки «Марієнлюст» не сказала якось, що цей відомий полісмен, якого показували по ящику, — алкаш та псих, а син його коханки — пацієнт Габріели з педіатрії. Олегом звати. Нічогенький хлопчина, приємний.
— Холе йому не батько, — додала потім лікар-педіатр, — але ось що цікаво: той, хто на папері значиться батьком, теж алкаш. Якийсь російський професор з Москви чи щось таке.
— Ні-ні, я цього не чув! — вигукнув Ідар Ветлесен, перекрикуючи їхній сміх. — Пам’ятайте про лікарську таємницю, шановні.
Вони продовжили обідати, а в голові Матіаса все ще лунали слова Габріели: «той, хто значиться батьком».
Тому після обіду Матіас провів педіатра до її кабінету й зачинив двері зсередини.
— Габріело, можна поговорити з тобою?
— Чому ні? — сказала вона й зашарілася від хвилюючого очікування.
Матіасу було відомо, що він подобається їй, що вона вважає його привабливим. Якось вона навіть пропонувала йому сходити кудись разом, але він ввічливо відмовився.
— Ти, мабуть, знаєш, що я використовую деякі аналізи крові, зроблені в клініці, для своєї докторської, — почав він. — І в того хлопчика, сина коханки поліцейського, я саме дещо знайшов.
— Ну, я так зрозуміла, що вона його колишня коханка.
— Он як? Те, що я виявив, — досить серйозно, і мені тепер треба б відстежити його спадковість, батьків і таке інше.
Матіасу здалося, що вона розчарована.
А ось він якраз аніскільки не був розчарований тим, що вона розповіла.
— Дякую, — сказав він, підвівся і вийшов.
Його серце сповнювали життєві сили, а ноги самі несли вперед. Він весь світився від радощів — як його розжарена петля. Адже він знав — це початок. Початок кінця.
Спекотного серпневого ранку в Хольменколлені справляли літнє свято. На газоні перед будівлею адміністрації району на пластмасових кріслах під тентами від сонця сиділи дорослі та пили біле вино, поки діти бігали між столами або грали у футбол неподалік. Незважаючи на те, що її обличчя було майже повністю приховане темними окулярами, він її відразу впізнав, бо встиг скачати її фотографію з сайту компанії, де вона працювала. Вона стояла сама, так що він просто підійшов і з привітною посмішкою попрохав дозволу постояти поруч, ніби вони знайомі. Він знав, як це робиться. Він багато чого навчився. Він більше не був Пупсом Матіасом.
Вона підняла окуляри, запитально подивилася на нього, і тут він зрозумів, що фотографія брехала. Вона виявилася набагато вродливішою. Так, подумав він, план А навряд чи спрацює: вона, звісно, не захоче з ним знайомитися. У такої жінки, як Ракель — нехай вона хоч тричі мати-одиначка, — завжди великий вибір залицяльників. Можливо, доведеться скористатися планом Б, хоча у нього є недоліки.
— За розкіш людського спілкування, — сказав він і вітально підняв пластиковий стаканчик. — Мене запросив приятель, який живе у цьому районі, а сам поки що не прийшов. Решта, як я бачу, одне одного знають. Обіцяю відчепитися від вас, коли він з’явиться.
Вона розсміялася, і її сміх йому сподобався. А ще він зрозумів, що перші критичні три секунди скінчилися на його користь.
— Я тут бачив хлопчика, який щойно забив чудовий гол, — сказав Матіас. — Він так на вас схожий, мабуть, родич.
— А, це, певне, мій син Олег.
Вона спробувала приховати материнську гордість, але Матіас із свого багатого досвіду спілкування з пацієнтами знав, що жодній матері це ніколи не вдається.
— Чудове свято, — сказав він. — Приємні сусіди.
— А вам подобаються свята з сусідами?
— Навіть не знаю, що відповісти. Я останнім часом веду досить самотній спосіб життя, — знизав плечима Матіас. — Так що мій друг щосили намагається мене розвіяти. — Він відпив із стаканчика. — Чудове вино, домашнє солодке. Як вас звати?
— Ракель Фауке.
— Матіас. Дуже приємно. — Він потис її маленьку теплу руку. — Ви нічого не п’єте. Може, домашнього вина?
Принісши стакан із вином, він дістав пейджер, поглянув на нього й зі стурбованою міною додав:
— Знаєте що, Ракель? Я б із задоволенням потеревенив з вами ще, але у відділенні «швидкої допомоги» аврал. Так що саме час перевдягнутися в костюм супермена і гайда містом.
— Шкода, — відповіла вона.
— Ну, якщо справді шкода... Це всього на кілька годин. Ви тут ще довго будете?
— Хтозна. Це залежить від Олега.
— Розумію. Що ж, у будь-якому разі, дуже приємно було познайомитися. — Матіас щиро потиснув їй руку. Йдучи, він зрозумів, що виграв перший раунд.
Він повернувся до Торсхова і заглибився в дуже цікаву статтю про судини головного мозку. Коли о восьмій Матіас повернувся, вона сиділа під великим білим тентом. Він сів поруч, вона мило посміхнулася.
— Врятували комусь життя? — запитала вона.
— Більшість часу — усілякі дрібниці, — усміхнувся Матіас. — А ще спазми в сліпій кишці. Кульмінацією стала халепа з хлопчиськом, він засунув горлечко пляшки в ніздрю. Я порадив його матері, що хлопчині ранувато цікавитись колою. Правда, вона не поцінувала гумору...
Вона розсміялася своїм чарівним дзвінким сміхом, і він мало не піддався спокусі уявити, що це все — по-справжньому.
Матіас уже протягом тривалого часу спостерігав у себе деяке ущільнення шкіри, але восени 2004 року помітив перші симптоми, що вказували на те, що хвороба перейшла у нову стадію. Незабаром його обличчя застигне, зробиться нерухомим. За його планом цього року жертвою має стати Елі Квале. Потім черга дійде до наступних хвойд — Сильвії Оттерсен та Бірти Беккер. Найцікавіше почнеться, якщо поліція знайде нитку, яка пов’язує дві останні жертви з цим хтивим козлом Арве Стьопом. Але тепер плани доведеться змінити. Він багато разів обіцяв собі поставити красиву крапку, щойно почнеться біль. І ось він прийшов. Тому він вирішив убити всіх трьох. Перед початком великого фіналу: Ракелі та поліцейського.
Досі він працював приховано, а тепер настав час виставити на огляд працю свого життя — залишити чіткіші сліди, сунути їм під самий ніс збіги, підкинути загальну картину.
Він почав з Бірти. Вони домовилися про розмову щодо хвороби Юнаса у неї вдома ввечері, коли чоловік поїде до Бергена. Матіас прийшов точно у призначений час, вона взяла його пальто й одвернулася, щоб повісити його до шафи. Імпровізував він рідко, але тут побачив у шафі рожевий шарф, схопив його, склав навпіл, зайшов їй за спину і накинув шарф на шию. Він підняв цю мініатюрну жінку й переніс ближче до дзеркала, щоб бачити її очі. Вони вирячилися, наче в риби, яку щойно витягли з води на сушу.
Тепер настала черга Сильвії. Він зателефонував, видав їй багаторазово випробуваний текст, і вони домовилися зустрітися в лісі за знаменитим трампліном. Це місце він уже якось використовував. Але того разу неподалік опинилися люди, так що він не став і намагатися. Сказав їй, що Ідар Ветлесен, на відміну від нього самого, зовсім не є першокласним фахівцем з хвороби Фара і що їм треба буде зустрітися ще раз. Вона запропонувала йому зателефонувати наступного вечора, коли залишиться вдома сама.
Наступного вечора він поїхав просто туди, знайшов її в сараї і вирішив розібратися із шльондрою тут, на місці.
Але все пішло не так, як хотілося.
Ота скажена метнула в нього сокиру, поцілила прямо за пазуху, у розстебнуту куртку, і зачепила артерію. Кров бризнула на підлогу. Кров другої групи, резус негативний — два випадки на сто. Ось чому після того, як він убив Сильвію Оттерсен у лісі і прилаштував її голову на верхівку сніговика, йому довелося повернутися до сарая та закропити власну кров кров’ю курки, яку він спіймав та зарізав.
День видався нервовий, але от що чудово — вночі біль так і не прийшов. А наступного ранку він прочитав про вбивство з тихою, потамованою радістю. Сніговик — ось яке ім’я вигадали. Це ім’я всім запам’ятається. Він навіть не підозрював, що кілька літер, надрукованих на папері, можуть подарувати таке відчуття могутності та власної значущості. Відчуття було переможне, сильне — він навіть пошкодував, що багато років працював тихцем. І виявляється, як це легко! А він усе ходив манівцями навколо думки Герта Рафто про те, що хороший слідчий завжди знайде вбивцю. Матіас вірив у це. А потім зустрів Харрі Холе й побачив на змученому обличчі поліцейського біль та розгубленість. Це було обличчя людини, яка нічого не розуміє.