– Моя робота – ловити убивць та бандитів, – відповів Харрі, – а не показувати щось там у хорошому світлі!
– Це два боки однієї й тієї самої медалі, Харрі! Наші професійні дії залежать від того, як до нас ставиться суспільство. Преса – це важливо!
Харрі похитав головою:
– Преса ще жодного разу не допомогла і не завадила мені розкрити справу. Преса важлива тільки для простаків, які хочуть вискочити вперед. Тих, кому ви доповідаєте, цікавлять тільки конкретні результати і як їх подає преса: в позитивному ключі або в негативному. А я хочу спіймати Сніговика – і квит.
– Ти небезпечний для оточення, – повідомив йому Хаген. – Ти про це знаєш?
Харрі подивився на нього з подивом, але потім подумав, повільно кивнув, допив рештки й жестом попросив у офіціантки ще.
– Я розмовляв з нашим начальником, – Хаген стримувався з останніх сил. – Мені було сказано знайти тебе й надягнути міцний намордник. Зрозуміло?
– Так точно, шефе.
Хаген здивовано закліпав очима, обличчя Харрі так само не виражало жодних емоцій.
– Починаючи з сьогоднішнього дня, я хочу тримати руку на пульсі всього, що відбувається, – сказав Хаген. – Я хочу, щоб мені негайно доповідали про все. Але оскільки ти, звісно, цього все одно не робитимеш, я вже перемовився з Катриною Братт і доручив їй цю роботу. Є заперечення?
– Жодних, шефе.
Мабуть, подумав Хаген, Харрі сп’янів більше, ніж здається на перший погляд.
– Братт сказала, що ти їй наказав податися до асистентки Ідара Ветлесена і проглянути історію хвороби Арве Стьопа. Без санкції прокурора. І до чого ти все це затіяв? Ти взагалі розумієш, чим це нам загрожує? А якби Стьоп про це дізнався?
Голова Харрі смикнулася вгору, як у сторожового пса.
– А що означає «якби»?
– А те, що жодних записів щодо Стьопа вона так і не знайшла.
– Та невже? І чому це, цікаво?
– Не знаю, Харрі. Я тільки страшенно радий, що все минулося і проблем у нас не виникло. Арве Стьоп! Отакої! Коротше, про все, що Братт нариє чи не нариє, – вона мені доповідатиме щоденно.
Харрі кивнув офіціантці, яка поставила перед ним новий келих.
– І що, вона вже отримала вказівки щодо…
– Щодо чого?
– Ну, коли вона тільки прийшла, ви сказали їй, що я буду її отим самим… – І Харрі замовк.
– Її ким?… – розлючено запитав Хаген.
Харрі похитав головою.
– Та що з тобою? З тобою все гаразд?
– Цілком, – відповів Харрі, проковтнув половину вмісту свого келиха одним великим ковтком і поклав на стіл сотенну купюру. – Приємного вечора, шефе.
Хаген сидів, поки Харрі не вийшов з ресторану. Тільки тут він помітив, що в келиху у Харрі нема піни. Він обережно понюхав його, підніс до губ. На смак було кислувате. Пахло яблуком.
Харрі йшов додому тихими вулицями міста. Вікна старовинних невисоких будинків світилися в темряві котячими очима. Він хотів зателефонувати Валянку, дізнатися, як справи, але вирішив дотримати слова і не смикати його передчасно. Він звернув на вулицю Софієсгате. Ані душі. Попростував до будинку, аж раптом помітив якийсь рух. Світло відбилося в чиїхось окулярах. Через дорогу від нього, за рядом припаркованих біля тротуару машин, стояла людина і начебто зачиняла автомобільні дверцята. Харрі чудово знав, які машини тут зазвичай стоять. Ця – «вольво С70» – була не з їхнього числа.
Було надто темно, і Харрі не міг роздивитися обличчя, але побачив, що людина нахилила голову так, щоб тримати Харрі в полі зору. Журналіст? Харрі йшов мимо машин. У бокових дзеркалах він бачив, як за ним рухається чужа тінь. Не прискорюючи крок, Харрі сунув руку до кишені пальта. Він чув кроки, що наближалися, і відчував, як на нього накочується лють. Він порахував до трьох і різко обернувся. Людина застигла на місці.
– Ви не мене шукаєте? – запитав Харрі і зробив крок уперед з револьвером в руці, другою схопив людину за комір і штовхнув так, що обидва вони впали на капот якогось автомобіля. Харрі притис чоловікові плечем горло і приставив револьвер до окулярів.
– По мене прийшов? – прохрипів він.
Той намагався вирватися, але Харрі не поступався, і врешті-решт чоловік здався. Його потилиця лунко стукнулася об капот машини, і тут світло ліхтаря впало йому на обличчя. Харрі його відпустив. Чоловік зробив спробу підвестися й закашлявся.
– Підводьтеся, – сказав Харрі, згріб його під пахву й потягнув до себе.
Харрі відчинив під’їзд і заштовхнув туди чоловіка.
– Ви що, в біса, тут робите? – запитав він його. – І звідки знаєте, де я живу?
– Я спробував зателефонувати за номером на вашій візитній картці. А потім зателефонував до довідкової, і там мені дали вашу адресу.